— Ну так, — перебив його Кольберг. — Дякую.
Він підвівся.
— Але ж я не сказав ще найважливішого, — промурмотів Біргерсон. — Молодшого слідчого особливо зацікавило одне. Я згадав це, оскільки ви питали про «Морріса».
Кольберг знов сів.
— Так? А що саме?
— Ну, моя улюблена розвага теж мала свої труднощі, якщо можна так сказати. Деякі моделі важко було розрізнити, особливо в темряві й коли дивитися з чималої відстані. Наприклад, «Москвич» і «Опель-кадет» чи «ДКВ» й «ІФА». — Він замовк, а тоді задумливо додав: — Дуже важко. Вони відрізнялися тільки дрібними деталями.
— А до чого тут Стенстрем і ваш «Морріс»?
— Мій «Морріс» ні до чого, — відповів Біргерсон. — Просто молодший слідчий зацікавився, коли я сказав, що найважче було відрізнити «Морріс мінор» від «Рено КВ-4», коли дивитися на них спереду. Збоку чи ззаду — то не штука. А просто спереду чи ледь навскоси справді було нелегко. Хоч згодом я натренувавсь і рідко помилявся. Але не завжди вгадував.
— Стривайте, — перебив його Кольберг. — Ви сказали «Морріс мінор» і «Рено КВ-4»?
— Так. І пригадую, що молодший слідчий аж підскочив, коли я йому сказав про це. Весь час, поки я розповідав йому про своє захоплення, він просто сидів і кивав головою, навіть, здавалось мені, не дуже уважно слухав. А коли я сказав про це, він страшенно зацікавився. Кілька разів мене перепитував.
— Ви кажете, спереду?
— Так, він це теж перепитував. Саме спереду або ледь навскоси їх дуже важко розрізнити.
Коли Кольберг з Осою Турел уже сиділи в машині, вона запитала:
— І що це дає?
— Я ще добре не знаю. Але, може, наведе нас на слід.
— Того, хто вбив Оке?
— Не знаю. Принаймні це пояснює, чому він записав цю марку машини собі в записник.
— Я також згадала щось, — мовила Оса. — Те, що сказав Оке за кілька тижнів до смерті. Він сказав, що як тільки матиме два вільних дні, то поїде в Смоланд і щось там дізнається. Здається, в Екше. Це тобі щось каже?
— Нічогісінько, — відповів Кольберг.
Місто було порожнє, єдиними ознаками життя на вулицях були кілька різдвяних гномів, яких єднала фахова втома і валило з ніг надто щедре прикладання до чарки в гостинних домах, дві карети «швидкої допомоги» і поліційна машина. За якийсь час Кольберг запитав:
— Гун казала, начебто після Нового року ти нас покидаєш?
— Так. Я поміняла квартиру. Знайшла собі житло для однієї особи. І хочу знайти іншу роботу.
— Де?
— Ще добре не знаю. Але думаю… — вона замовкла, потім додала: — А що, якби в поліції? Там же є вільні місця?
— Мабуть, є, — неуважно відповів Кольберг, тоді, струснувши з себе млявість, запитав: — Що? Ти справді хочеш працювати в поліції?
Оса Турел скупчила свою увагу на машині. Насупивши брови, вона вдивлялася в сніговицю за вікном.
Коли вони вернулися на Паландергатан, Боділь уже спала, а Гун, скрутившись клубочком на кріслі, читала книжку. Очі в неї були заплакані.
— Що з тобою? — запитав Кольберг.
— Вся вечеря пропала. Хто її тепер холодну в дідька їстиме?
— Нічого. В тебе такий вигляд, а в мене такий апетит, що всяка вечеря буде добра. Поклади на стіл дохлого кота, і я буду радий. Мерщій неси їжу!
— І дзвонив той невиправний Мартін. Півгодини тому.
— О'кей, — добродушно мовив Кольберг. — Накривай стіл, а я йому дзеленькну.
Він скинув піджак, краватку й пішов дзвонити.
— Бек слухає.
— Хто там зчиняє такий гармидер? — підозріло запитав Кольберг.
— «Веселий поліцейський».
— Що?
— Пластинка.
— Ага, тепер я впізнав. Давній шлягер. Чарлз Пенроуз, правда? Він був модний ще перед першою світовою війною.
Їхній розмові вторували вибухи сміху.
— Байдуже, — сказав Мартін Бек не дуже весело. Я телефонував тобі, бо до мене зателефонував Меландер.
— Ага. Що ж він хотів?
— Сказав, що нарешті згадав, де йому траплялося прізвище Нільса Еріка Єрансона.
— Ну й де?
— У справі про вбивство Тереси Камарайо.
Кольберг розшнурував черевики, трохи подумав і сказав:
— Привітай його від мене й передай, що цього разу він помилився. Я прочитав її геть усю, до останнього слова. І не такий я затурканий, щоб цього не помітити.
— Папери в тебе вдома?
— Ні. Лежать у Вестберзі. Але я впевнений. Голову даю на відруб.
— О'кей, я тобі вірю. Що ти робив на Лонггольмі?
— Отримав певну інформацію, надто туманну й плутану, щоб тобі її так відразу пояснити, та коли вона справдиться, то…
— То що?.
— То все слідство в справі Тереси можна повісити в туалеті. Веселих свят.