— Про що ти?
— Давня історія, Стелло. Наш бізнес йде в гору, а він тримається за свої посполиті звички. Гадає, що справи чекатимуть. На роботу — об одинадцятій, обідня перерва — півтори години, на кого має зуб — з тим контракт не підпише. Подібними діями за останні пів року зірвав три великі замовлення.
Інстинктивно Стелла почала захищати чоловіка.
— Але ж буває, від його повільності ви тільки виграєте? Та угода з міддю: ти хотів відразу поставити підпис, а Генрі...
— А, це... — Дрінквотер поспішив відмахнутися від цієї теми. — Я жодним чином не заперечую, що Генрі в інших випадках має дивовижну інтуїцію…
— Але мова йде не про дрібниці, — перебила його Стелла. — Та ви б збанкрутували, коли б Генрі не наполіг…
Вона затнулася.
— А, не знаю, — роздратовано кинув Дрінквотер. — Може, і не розорилися б. Хай там як, а ми всі робимо помилки — питання не в цьому. Зараз у нас з’явився шанс перескочити у вищий розряд. Це не жарти. Ще два роки такої клопіткої роботи — і кожен із нас зможе відкласти по мільйону. І, Стелло, що б там не наготувала доля, я свої гроші відкладу точно. Навіть якщо… — на мить він задумався й замовк. — Навіть якщо доведеться розірвати партнерство з Генрі.
— О! Сподіваюся...
— Я теж сподіваюся, що цього не станеться. Тому я й хотів з тобою поговорити. Можеш щось вигадати, Стелло? Він же ж тільки тебе послухає. Настільки впертий, що не розуміє наскільки сповільнює роботу офісу. Підіймай його зранку. Жоден чоловік не пеститься в ліжку до одинадцятої.
— Він встає о пів на десяту.
— Сюди він приходить об одинадцятій. Все інше не має значення. Розворуши його. Скажи, тобі потрібно більше грошей. Для цього потрібно більше замовлень, а вони є тоді, коли щось для цього робиш.
— Подумаю, що можна вигадати, — стурбованим тоном відгукнулася Стелла. — Але не знаю... Генрі важко... він дуже тримається за свої звички.
— Ти що-небудь вигадаєш. Ти могла б... — Дрінквотер вискалився. — Ти могла б підсунути йому додаткові рахунки для оплати. Мені іноді здається, ніщо так не надихає чоловіка, як екстравагантна дружина. Стимули — ось що нам потрібно. А то мені доводиться мізкувати за двох. Повір, Стелло, самостійно це дуже складно.
Стелла покидала контору в паніці. Вся невпевненість, всі страхи її дитинства раптом спливли на поверхню. Перед очима постало, як Тед Дрінквотер кидає Генрі й той без успіху намагається сам вести бізнес. З допомогою своєї безладності! Їхня сім’я скотиться вниз, один за одним звільнять всіх слуг, втратять авто, будинок. Добираючись додому, вона встигла уявити собі злидні, дітей, які заробляють на шматок хліба... голодну смерть. Хіба не пояснив їй тільки що Тед Дрінквотер, що підприємство тримається тільки на ньому? Що Генрі робитиме сам?
Весь тиждень Стелла розмірковувала над цим, тримаючи все під сімома замками, а за обіднім столом міряла Генрі двозначним поглядом, сповненим і роздратування, і співчуття. Затим в голові визрів план. Жінка завітала до агента з продажу нерухомості та як перший внесок за будинок на Лонг-Айленді, про який вони з чоловіком тільки боязко мріяли, вручила агенту всі свої банківські заощадження — дев’ять тисяч доларів.
Тої ночі дружина все розповіла.
— Стелло, ти з глузду з’їхала! — злякано вигукнув Генрі. — Просто збожеволіла. Чому ти мене не запитала?
Йому хотілося взяти її за плечі й добряче струснути.
— Я боялася, Генрі, — це була правда.
Він в розпачі скуйовдив своє жовте волосся.
— Чому саме зараз? Я тільки-но придбав страховий поліс, — надто дорогий для нас, ми ще не заплатили за нову машину, перед будинком спроєктували новий фасад, тиждень тому придбали тобі соболеву шубу. Увечері я збирався підрахувати жалюгідні залишки наших фінансів.
— А ти не можеш… не можеш вилучити частину грошей, вкладених у бізнес, допоки не налагодяться справи? — стривожилася Стелла.
— Ось цього якраз і не можна. Абсолютно ні. Я не можу тобі пояснити, ти ж не знаєш, що у нас твориться в фірмі. Бачиш, ми з Тедом... розходимося в деяких питаннях...
Раптом на Стеллу зійшло осяяння, і її тіло затремтіло. Що, коли, поставивши свого чоловіка в скрутне становище, вона таким чином віддала його в руки партнера? Але хіба не цього вона й хотіла? Може, це необхідно, щоб Генрі перейняв методи Дрінквотера?
— Шістдесят тисяч доларів, — переляканим голосом повторив Генрі, і в Стелли підступили до очей сльози. — Поняття не маю, де взяти гроші, щоб викупити будинок, — він впав у крісло. — Піду завтра й домовлюся з цими твоїми агентами — якимось відсотком від дев’яти тисяч доведеться пожертвувати.