— Схоже, вони не погодяться, — зі застиглим обличчям відгукнулася Стелла. — Вони відчайдушно поспішали продати: господар їде.
Вона пояснила, що діяла зопалу, — вирішила, тепер вони багаті й грошей вистачить. Чоловік виявив таку щедрість, купуючи нову машину, ось їй і здалося, що тепер вони можуть дозволити собі все, чого душа забажає.
Для Маккомаса зазвичай це було характерно — після першої хвилі потрясіння чоловік не витрачав енергії на докори.
Але через два дні він повернувся додому з роботи такий пригнічений, що все стало на свої місця: вони з Тедом Дрінквотером порозумілися, все вийшло так, як Стеллі хотілося. Тієї ночі жінка поринула в сон зі сльозами з сорому й жалю.
Життя Генрі Маккомаса призвичаїлося до нового розпорядку. Вранці Стелла будила його о восьмій, і ще п’ятнадцять хвилин тіло його перебувало в мимовільному трансі, мовби не розуміло відмови від звичок, укорінених за останні десять років. До офісу він діставався так швидко, як і раніше, але не об одинадцятій, а о пів на десяту — першого ранку його поява вкинула старших службовців в стан здивованого заціпеніння — а обід його тривав не більш як годину. У літні дні, з другої до третьої, його більше не помічали, сонного, на диванчику — та й сама канапа розчинилася в колі Лімбу, який затяг у свої тенета довільні години травлення й заповітні надлишки сну. Цими діями він намагався відплатити Дрінквотеру в обмін на вилучення ним достатньої суми для покриття поточних потреб.
Дрінквотер, зрозуміло, міг би й викупити його частку, але з різних причин не вважав це доцільним рішенням. Зокрема, старший партнер звик цілком покладатися на Маккомаса у всіх справах, що вимагають ініціативи й рішучості. Ще одна причина полягала в бурхливому пожвавленні на ринках: у 1916-му, коли відгриміла трагічна битва на Соммі, у місто достатку потягнулися, щоб поповнити запаси на наступний рік, союзницькі агенти. Одночасно Дрінквотер з Маккомасом переселилися в люкс, що нагадував танцмайданчик у заміському клубі, де просиджували цілими днями, тоді як схвильовані іноземці, бурхливо жестикулюючи, пояснювали, що їм потрібно, і клялися, що економічний занепад в їхніх країнах триватиме не менше трьох десятків років. Дрінквотер і Маккомас підписували з дюжину контрактів за тиждень і відправляли в Європу незліченні тонни вантажів. Їхні імена надокучали на сторінках світових газет; партнери й зовсім забули про очікування на відповідь біля телефону.
Прибуток зростав, Стелла оселилася в будинку на Лонг-Айленді й вперше за довгі роки здавалася цілком задоволеною життям, проте Генрі Маккомас ставав більш нервовим й роздратованим. Понад усе йому бракувало сну, за яким так зголодніло тіло, та вранці, коли сон найсолодший, організм насильницьким способом повертався до життя.
Всупереч матеріальному успіху, Генрі завжди усвідомлював, що йде не своєю стежкою.
Діяльність фірми розширювалася, і Дрінквотер часто здійснював поїздки в промислові центри Нової Англії та Півдня. Відповідно, конторська робота лягала на Маккомаса, і той взявся за неї з повним запалом. Володіючи величезною здатністю до концентрації, він раніше економив її для особливо важливих випадків. Тепер же вона витрачалася на справи, які, як виявлялося згодом, не були настільки суттєвими. Інколи до шостої Маккомас займався офісними справами, потім працював вдома до півночі й кінець кінцем валився на неспокійний ложе, стомлений, хоч і не відразу поринав у сон.
Політика фірми полягала в тому, щоб мінімізувати дрібні торговельні відносини з Кубою та Вест-Індією й зосередитися на прибуткових замовленнях, пов’язаних з війною; все літо партнери поспішно готувалися до прибуття нової закупівельної комісії у вересні. Але у вересні Дрінквотера на місці не виявилося, він відлучився в Пенсільванію. Часу не вистачало, потрібно було розміщувати безліч замовлень. Після бурхливих переговорів телефоном Маккомас умовив чотирьох членів комісії зустрітися з ним ввечері.
Завдяки далекоглядності Маккомаса все пройшло вдало. Коли б не проявив він у розмові точності й чіткості, все б закінчилося крахом. Після вирішення справи він потребував відпочинку, як ніколи. Останнім часом його мучила сильна мігрень — раніше з ним такого не бувало.
Члени комісії не сказали точно, о котрій годині їх того вечора чекати. Хтось ще запросив їх на обід, і вільний час намічався десь між дев’ятою й одинадцятою. Маккомас повернувся додому о шостій, пів години полежав в гарячій ванні, а затим вдячно розтягнувся на дивані. Завтра він збирався поїхати за місто до Стелли й дітей. Цього довгого літа, коротаючи вечори на 92-гій вулиці, у будинку, де єдину компанію йому складала глуха економка, він рідко дозволяв собі поїхати на вікенд за місто. Тед Дрінквотер зараз би змовчав, бо ця угода, найбільш перспективна, була його ідеєю. Цю угоду він сам породив й розробив — здавалося, що сама доля розпорядилася, аби Дрінквотер вийшов за лаштунки.