На другу чайну вечірку теж забіг молодий Раффін — актор, один із тих численних багатонадійних двійників Валентино; він поговорив із Дженні трохи довше й цього разу уважніше, тоді відлучився. Джейкоб припустив, що цій вечірці не намагалися надати такого ж блиску, як іншій. Більшим був натовп навколо столу з коктейлями. Більше народу сиділо.
Дженні, як він зауважив, пила тільки лимонад. Його здивували й порадували її вихованість й хороші манери. Вона зверталася безпосередньо до співрозмовника, а не до всіх, хто перебував поблизу; вислуховуючи когось, не блукала очима по кімнаті. Чи то навмисно, чи ні, але на обох вечірках Дженні рано чи пізно заводила розмову з найвпливовішими гостями. Серйозний вигляд, з яким вона вимовляла: «Для мене це вдала можливість повчитися чомусь новому», чарівно лестив самолюбству співрозмовника.
Коли вони вийшли, щоб їхати на останню вечірку — це була вечеря «а ля фуршет» — вже стемніло, і на Беверлі-Хіллз незрозуміло навіщо засвітилися яскраві, електричні реклами оптимістичних торговців нерухомістю. На вулиці біля кінотеатру Граумана, попри невеликий теплий дощик, зібрався натовп.
— Дивись! Дивись! — вигукнула вона; у кіно йшла картина, в якій вона знімалася місяць тому.
Вони вислизнули з бульвару Голлівуд — слабкої подоби Ріалто — в глибоку пітьму бічного провулка; він обійняв її та поцілував.
— Милий Джейку! — усміхнулася вона.
— Дженні, ти така гарна! Я й не знав, що ти така гарна!
Вона подивилася прямо; її обличчя було лагідним і спокійним. Його охопила досада, і він наполегливо притягнув її до себе; і саме тоді авто зупинилося біля освітлених дверей.
Пара зайшла в літній одноповерховий будиночок, переповнений людьми й запахом тютюну. Весь присмак формальності, з яким почався сьогоднішній день, давно пройшов; все раптом набуло відтінку якоїсь невизначеності й різкості.
— Адже це Голлівуд! — пояснила жвава й говірка дама, яка весь день перебувала поруч з ними. — У неділю тут ніхто не прикидається, — вона вказала на господиню будинку. — Звичайна, проста й мила дівчина! — і додала голосніше: — Чи не правда, люба, ви — звичайна, проста й мила дівчина?
Господиня відповіла:
— Так. А про кого це ви?
І співрозмовниця Джейкоба знову заговорила тихо:
— Але ваша дівчинка — наймудріша з усіх тутешніх!
Загальна кількість поглинених Джейкобом коктейлів приємно його одурманювала, але, як він не старався, дух вечірки — той самий ключ, який дозволив би йому відчувати себе тут невимушено й спокійно — від нього вислизав. У повітрі витало якесь напруження — якась агресія і невпевненість. Всі розмови між чоловіками здавалися порожніми, легковажними й обривалися на якійсь недовірливій ноті. З жінками розмови були привітніші. Об одинадцятій годині в буфетній він раптом зрозумів, що востаннє бачив Дженні годину тому. Повернувшись до вітальні, чоловік помітив, як вона увійшла — очевидно, з вулиці, бо на ходу скинула з себе пальто. Була з Раффіно. Коли дівчина підійшла, Джейкоб помітив, як Дженні затамувала подих, як виблискували її очі. Раффін ввічливо й недбало посміхнувся Джейкобу; через кілька хвилин, збираючись покинути вечірку, Раффін нахилився й щось прошепотів їй; вона подивилася на нього, не усміхаючись, і побажала хороших снів.
— О восьмій мені потрібно бути на знімальному майданчику, — тут же сказала вона Джейкобу. — Якщо зараз же не піду додому, то завтра виглядатиму, як стара парасолька! Милий, ти не проти?
— Звісно, ні!
Їхнє авто відправилося в нескінченну подорож по приземкуватому, розтягненому місту.
— Дженні, — сказав він, — я ще ніколи не бачив тебе такою, як сьогодні! Клади голову мені на плече!
— Дякую. Я втомилася.
— Навіть не уявляю, якою променистою ти станеш незабаром.
— Так я ж анітрохи не змінилася!
— Це не так! — його голос раптово перетворився в тремтливий від почуттів шепіт. — Дженні, я в тебе закоханий! Як дивно, Дженні... Ось як воно трапилося...