— Якщо ти мене не любиш, я не одружуся з тобою, — сказав він, коли вони поверталися зі студії; вона мовчала, спокійно склавши руки на колінах. — Дженні, ти ж не думаєш, що я буду щасливим, коли ти відчуватимеш горе чи байдужість — знаючи, що ти мене ніколи не кохала?
— Я кохаю тебе! Але не так!
— Як «так»?
Вона задумалася; її очі, здавалося, дивилися кудись у далечінь.
— Ти… не бентежиш моє серце, Джейку. Не знаю… я зустрічалася з чоловіками, які бентежили моє серце, коли торкалися мене, танцювали зі мною чи ще щось. Я знаю, це божевілля, але…
— Раффіно тебе бентежить?
— Щось на кшталт, але не так.
— А я взагалі не бентежу?
— З тобою мені затишно й добре.
Він мав би сказати, що саме це — найкраще відчуття, але не міг змусити себе це вимовити — чи була то вічна правда, чи вічна брехня...
— Неважливо; я ж сказала, що вийду за тебе. Можливо, пізніше моє серце й навчиться бентежитися.
Джейк розсміявся, затим різко зупинився:
— Коли я тебе, як ти кажеш, не «бентежу», то чому ж ти, здається, так сильно хвилювалася минулого літа?
— Не знаю. Гадаю, що тоді була інфантильною. Хіба можна пояснити, чому ти колись щось відчув, га?
Вона стала для нього загадкою, а така загадковість завжди надає прихованого значення найменш значущим фразам. А він, за допомогою незграбних інструментів — ревнощів та жадання, намагався створити ефірне й ніжне закляття, мов пилок на крилах метелика.
— Слухай, Джейку, — раптом сказала вона. — Сьогодні вдень на студію заходив адвокат моєї сестри, Шарнхорст.
— З твоєю сестрою все в порядку, — неуважно сказав він, і додав: — Значить, багато чоловіків змушують бентежити твоє серце?
— Ну, коли я бентежилася з багатьма чоловіками, то хіба це якось пов’язано зі справжнім коханням? — з надією в голосі мовила Дженні.
— Але ж ти переконана, що без цього любові не існує?
— Я ні в чому не переконана! Я просто сказала тобі, що я відчуваю. У тебе досвіду більше.
— Я взагалі нічого не знаю.
На першому поверсі в будинку, якому вона орендувала квартиру, в очікуванні стояв якийсь чоловік. Увійшовши, Дженні з ним заговорила; потім, обернувшись до Джейка, тихо сказала:
— Це Шарнхорст! Мені потрібно з ним поговорити; почекай, будь ласка, внизу! Він каже, що це на пів години, не більше.
В очікуванні Джейкоб випалив незліченну кількість цигарок. Минуло десять хвилин. Потім його кивком покликала до себе телефоністка.
— Швидше! — сказала вона. — Вас викликає міс Принс!
Голос Дженні звучав напружено й злякано.
— Затримай Шарнхорста! — сказала вона. — Він спускається вниз по сходах, може, їде ліфтом. Приведи його назад до мене!
Джейкоб повісив слухавку саме тоді, коли прибув ліфт.
Він став перед ліфтом, загородивши чоловікові вихід із кабіни.
— Ви — містер Шарнхорст?
— Так, — на обличчі малювалася напруга й підозрілість.
— Чи не могли б ви ще раз піднятися до апартаментів міс Прінс? Вона забула вам дещо сказати.
— Я з нею побачуся ще якось.
Він спробував відштовхнути Джейкоба. Схопивши його за плечі, Джейкоб заштовхав чоловіка назад у кабіну ліфта, зачинив двері й натиснув кнопку восьмого поверху.
— Вас за це арештують! — сказав Шарнхорст. — Вас посадять за напад!
Джейкоб міцно тримав його за руки. Нагорі біля відчинених дверей стояла Дженні, і в погляді в неї читалася паніка.
Попри опір, адвоката вдалося заштовхати у квартиру.
— Що сталося? — запитав Джейкоб.
— Ну ж бо, скажи йому! — випалила Дженні. — Ох, Джейку, він хоче двадцять тисяч доларів!
— За що?
— Щоб переглянути справу моєї сестри!
— Але у неї немає ні найменшого шансу! — вигукнув Джейкоб; він повернувся до Шарнхорста. — Ви ж знаєте, що в неї немає жодних шансів!
— Є деякі процесуальні моменти, — трохи зніяковіло сказав адвокат. — Розібратися в них може тільки юрист. Там тій жінці дуже складно, а її сестра — така багата й успішна. Місіс Чойнскі вважає, що заслуговує на ще один шанс.
— А ви там, либонь, всіляко її переконуєте?
— Вона сама мене запросила!
— Але шантаж — ваша ідея. Мабуть, якщо міс Прінс не погодиться витратити двадцять тисяч доларів на послуги вашої фірми, то на світло випливе той факт, що вона — сестра знаменитої вбивці?
Дженні кивнула.
— Саме так він і говорив!
— Хвилинку! — Джейкоб пішов до телефону. — «Вестерн Юніон», будь ласка! «Вестерн Юніон»? Прийміть, будь ласка, телеграму, — він назвав ім’я та адресу однієї високопоставленої особи з політичних кіл Нью-Йорка. — Записуйте текст: