Джирард задумливо відкинувся на спинку крісла.
— Що ж, Перріше, непогано. Не знаю, але ідея мені сподобалася: відправитися в морський вояж, глянути на лондонську біржу… тобто на Лондонський Тауер. Так, юначе, хороша ідея, — він обернувся до іншого претендента, який слухаючи Перріша, неспокійно совався на стільці. — Ну, Ван Бюрене, тепер ваша черга.
— Я обмірковував ідею подорожі, — з гарячковою швидкістю почав Ван Бюрен, — але вирішив інакше. Коли людині шістдесят, вона не захоче снувати туди-сюди між європейськими столицями. Таких подорожей вистачило б на рік, не більше. Ні, сер, основне — це якесь пристрасне захоплення, особливо коли воно спрямоване на добробут людства, бо на схилі років людина прагне покинути цей світ кращою версією себе. І ось у мене визрів план — заснувати центр підтримки історії та археології, який повністю змінить систему державної освіти. Такий почин зацікавить кожного, тому вкладуть і працю, і гроші. Протягом цього часу я детально снував свій план і, з вашого дозволу зауважу, заняття це виявилося по-справжньому легким й захопливим — саме те, чого потребує енергійна людина на схилі літ. У це заняття я поринув з головою, містере Джирарде. За ці два тижні я дізнався більше, ніж за все життя — я був таким щасливим, як ніколи.
Коли він замовк, Сайрус Джирард відповів багаторазовими схвальними кивками. Та обличчя його, заразом, було дещо невдоволеним.
— Заснувати товариство? — пробурмотів він. — Що ж, мені часто приходила така думка — але щоб самому ним керувати? Мої здібності дещо інші. Та все ж ідея варта детального розгляду.
Нетерпляче вставши, він почав міряти кроками килим.
На обличчі Джирарда малювалося щораз більше розчарування. Кілька разів він виймав годинник і дивився на циферблат, немов сподіваючись, що Джонс все-таки не поїхав у Чикаго, а з хвилини на хвилину з’явиться й запропонує кращий та відповідний його смакам план.
— Що ж зі мною таке? — невесело питався він сам себе. — Коли щось починаю, то доводжу це до кінця. Очевидно, настала старість.
Як не намагався, а обрати не міг. Кілька разів він завмирав і зупиняв погляд спочатку на одному, потім на іншому молодку, відшукуючи якусь привабливу рису, на підставі якої можна буде вирішити. Але після кількох таких спроб їхні обличчя злилися в єдину маску й стали невиразними. Це були близнюки, які розповіли йому одну й ту ж історію про те, як перевезти фондову біржу на аероплані в Лондон і зробити з неї кінофільм.
— Вибачте, хлопці, — сказав він, затинаючись. — Я обіцяв вирішити сьогодні вранці, і я вирішу, але ця справа для мене дуже важлива, тому вам доведеться трішки потерпіти.
Обидва кивнули й втупилися на килим, щоб не пантрувати за тривожними очима Джирарда.
Раптом той ступив до столу, взяв телефонну слухавку й викликав в офіс головного управителя.
— Слухайте, Голт, — прокричав він, — впевнені, що послали Джонса в Чикаго?
— Так, цілком, — відгукнувся голос на тому кінці дроту. — Він зайшов до мене два дні тому й повідомив, що якщо не працюватиме, то зійде з розуму. Я відповів, що це порушення інструкцій, але він сказав, що, так чи інакше, більше не братиме участі в змаганні, а нам якраз був потрібний молодик, який розбирається в торгівлі сріблом. І я…
— Так, але яке ви мали право? Я хотів з ним поговорити, а ви його послали.
Бух! Джирард повісив слухавку та продовжив тинятися по кімнаті. Чортів Джонс, думав він. Така невдячність після всього, що я зробив для його батька. Просто скандал! Думка перескочила до іншого питання — чи зможе Джонс залагодити справи в Чикаго? Ситуація складна, але ж Джонс — надійний парубок. Всі вони надійні. От де перечіпка.
Джирард знову схопив телефонну слухавку. Він мав намір подзвонити Лолі, бо підозрював, що донька, коли забажає, зможе допомогти. Йому не давалася оцінка персонажів, і саме зараз думка Лоли мала більше значення, ніж його.
— Змушений вибачитися перед вами, хлопці, — засмучено промовив він, — я не хотів цієї метушні й затримки. Але моє серце розривається, коли знаю, що мушу передати комусь це підприємство, а коли думаю кому ж — все плутається, — він помовчав. — Хтось із вас робив пропозицію моїй Лолі?
— Я, — зізнався Перріш, — три тижні тому.
— Я теж, — пробурмотів Ван Бюрен, — і досі сподіваюся, що вона передумає.
Джирарду стало цікаво, як вчинив Джонс. Ймовірно, він не наслідував інших, бо завжди поводиться загадково. У нього навіть ім’я не таке, як в інших.