Джим почав ритмічно постукувати стопою по підлозі веранди, і через секунду Амантіс усвідомила, що несвідомо повторює за ним.
— Зупиніться! — наказала вона, — не змушуйте мене робити це.
Він глянув вниз на свої стопи.
— Вибачте, — соромливо попрохав він. — Я і не помітив… у мене просто звичка така.
Напружену бесіду перебив Гюго, що з’явився на східцях веранди, тримаючи в руках молоток та жменю цвяхів.
Містер Пауелл неохоче встав та глянув на годинника.
— Чорт забери, нам пора, — промовив він, спохмурнівши. — Слухайте. А чи б хотіли ви стати нью-йоркською світською леді, відвідувати всякі там бали й так далі, про що пишуть у книгах — як там панство розкидається грішми?
Дівчина зацікавлено глянула на нього.
— Твоя родина знайома з людьми із вищого світу? — продовжував він.
— У мене лиш батько, і, розумієте, він суддя.
— Це погано, — погодився він.
Амантіс якимось чином вилізла із гамака, й обоє пліч-о-пліч рушили до дороги.
— Гаразд, тоді я буду на сторожі й повідомлю що можна зробити, — наполягав Джим. — Такій красуні, як ви, необхідно жити серед людей вищого рангу. Розумієте, може виявитися, що ми з вами рідня, а нам, Пауеллам, слід триматися разом.
— Що ви збираєтеся робити в Нью-Йорку?
У цю хвилю вони були вже майже біля воріт, і гість вказав на два сумовиті останки свого авто.
— Водити таксомотор. Ось цей, що перед вами. Тільки він постійно розвалюється на частини.
— І ви гадаєте заробляти цим в Нью-Йорку?
Джим з непевністю зиркнув на неї.
Такій вродливиці варто врешті опанувати себе та перестати труситися, як осиковий лист, над кожною дрібницею.
— Так, мем, — відповів він з гідністю.
Амантіс споглядала, як господар зі слугою прикріплювали верхню частину авто до нижньої, як злісно колотили їх цвяхами. Опісля містер Пауелл взявся за кермо, а його камердинер вмостився поруч із ним.
— Превелике вам вдячний за гостинність. Передайте привіт вашому батьку.
— Передам, — запевнила вона. — Навідайте мене, коли вас не налякає присутність перукаря в кімнаті.
Помахом руки містер Пауелл відкинув таку неприємну думку.
— Ваше товариство завжди для мене буде чарівливим, — і, аби заглушити зухвалість своїх прощальних слів, з надією увімкнув мотор. — Ви найвродливіша дівчина зі всіх північанок, яких я зустрічав тут, — інші вам і в служниці не годяться.
Двигун застогнав, забряжчав, і містер Пауелл із південної Джорджії на власному авто, із власним камердинером, з власними цілями та у власній хмарі пилу продовжив подорож на Північ, аби провести там літо.
Амантіс думала, що більш ніколи його не зустріне. Струнка й прекрасна, вона повернулася у свій гамак, ледь розтулила ліве око назустріч червню, затим закрила його та із задоволенням повернулася в країну снів.
Втім одного дня, коли літній плющ вже встиг оповити хиткі боки червоної гойдалки на газоні, містер Джим Пауелл, штат Джорджія, повернувся з шумом в її життя. Вони, як і тоді, всілися на розлогій веранді.
— У мене з’явився грандіозний план, — повідомив він їй.
— Ви, як і збиралися, працювали таксистом?
— Так, мем, та бізнес з цього поганенький. Я чергував біля всіх цих готелів та театрів, проте пасажирів не дочекався.
— Жодних?
— Ну, одного вечора декілька п’яних молодиків всілися до мене, та тільки-но я рушив з місця, як авто розвалилося на частини. А наступного вечора дощило й інших таксі не було, то до мене сіла леді: сказала, що до неї довго пішки добиратися. Та на пів шляху змусила мене зупинитися й вийшла з авто. Так і побрела під дощем — певно, з розуму зійшла. Доволі специфічна публіка в Нью-Йорку.
— І ви повертаєтеся додому? — співчутливо запитала Амантіс.
— Ні, мем. У мене зародилася ідея, — його голубі очі звузилися. — Цей ваш перукар, з волоссям на рукавах, бував у вас?
— Ні. Він… він більше не приходить.
— Ну, тоді першочергово я б хотів залишити своє авто у вас. Його колір не підходить для таксі. В оплату за збереження можете їздити на ньому скільки завгодно. Нічого поганого з ним не станеться, тільки майте з собою напоготові молоток та цвяхи.
— Я про нього попіклуюся, — перебила Амантіс, — та куди ж-бо ви зібралися?
— Саутгемптон. Це, мабуть, найпривабливіше місце з усіх тих, що поблизу — туди я й зібрався.
Амантіс від здивування стрибнула на ноги.
— І що ви там робитимете?