— Фінанси довіряю вам, бо ви повинні були засвоїти урок, — сказав він Коркорану, — втім, не забувайте, що цього разу розпоряджаєтеся не своїми грошима. Ваша платня — лиш сімдесят п’ять доларів на тиждень. Всі інші витрати ви заноситимете в книжку, потім показуватимете мені.
— Зрозуміло.
— Перше — це витрачати гроші обачно й довести мені, що у вас вистачило розуму на те, щоб усвідомити свої помилки. Друге, і найважливіше, щоб мої дружина й донька добре провели час.
За свою першу зарплату він придбав собі путівники та книги з історії Голландії та Бельгії, та перед від’їздом ввечері, а також першого вечора в Брюсселі, допізна сидів за ними, накопичуючи відомості, яких не встиг пізнати раніше, у поїздках з матір’ю. Тоді вони не оглядали визначні пам’ятки. Мати вважала, що цим займаються лише шкільні вчителі та вульгарний натовп туристів, проте Бушмілл виразився чітко: поїздка має бути корисною для Хеллі; щоб відвідати чергове місто, треба як слід заздалегідь підготуватися, окрім того, ще й намагатися її зацікавити.
У Брюсселі планували пробути п’ять днів. Першого ранку Коркоран купив три квитки на туристичний автобус, і трійця оглянула ратушу, палаци, пам’ятники й парки. Театральним шепотом Коркоран виправляв історичні похибки гіда, тож залишився собою вдоволений.
Але надвечір, коли вони все ще були в дорозі, випав дощ; Коркоранові набрид власний голос, ввічливі вигуки Хеллі, й підхоплені її матір’ю «ох, як цікаво», тож він засумнівався: чи варто залишатися в Брюсселі аж п’ять днів? Та все ж, молодик, безсумнівно, сподобався компаньйонкам, а також почав успішно освоювати роль серйозного й високоерудованого хлопця. Ба більше, грошима він розпорядився розважливо. Спочатку хотілося йому винайняти на день приватний лімузин, що коштувало б дванадцять доларів, але він не піддався раптовому пориву й тепер збирався відмітити в книжечці всього лиш три долари: кожному по автобусному квитку. Цей запис він зробив для містера Бушмілла перед тим, як засісти за книги.
Але насамперед Коркоран прийняв гарячу ванну: раніше йому не доводилося тулитися в одному салоні зі звичайними туристами, і юнаку було дещо бридко.
Наступного дня огляд визначних пам’яток продовжився, але й дощ не зупинявся, і ввечері, на жаль Коркорана, місіс Бушмілл зрозуміла, що підхопила застуду. То був всього-на-всього нежить, але за американськими цінами довелося оплатити два візити лікаря, а крім того купити силу-силенну медичних препаратів, які, незалежно від обставин, завжди призначають європейські лікарі, так що ввечері книжка заповнилася бентежливим записом:
Один зношений капелюшок (вона запевняла, що капелюх — старий, та це не так) — 10$;
Три квитки на автобус у понеділок — 3$;
Два квитки на автобус у вівторок — 2$;
Чайові необізнаному гідові — 1,50$;
2 візити лікаря — 8$;
Ліки — 2,24$;
Разом за дводенну екскурсію — 26,75$.
Щоб втішитися, Коркоран уявив запис, який довелося б зробити, якби він послухався першого інстинктивного рішення:
Один комфортабельний лімузин на два дні, включаючи чайові водієві — 26 $.
Наступного ранку місіс Бушмілл залишилася в ліжку, а Коркоран з Хеллі на екскурсійному потязі вирушили у Ватерлоо. Коркоран старанно простудіював стратегію битви та після короткого огляду політичного становища почав пояснювати маневри Наполеона, проте був розчарований байдужістю Хеллі. За ланчем він занепокоївся ще більше. Він пошкодував, що, всупереч своєму первісному екстравагантному наміру, не прихопив із готелю холодних омарів. Їжа в тутешньому ресторані виявилася огидною, і Хеллі переводила жалібний погляд то на тверду картоплю й застарілий біфштекс на столі, то на похмурі каплі дощу за вікном. Коркоран і сам не відчував апетиту, втім змушував себе їсти, вдаючи насолоду. Ще два дні в Брюсселі! А потім Антверпен! І Роттердам! І Гаага! Ще двадцять п’ять діб засиджуватися допізна над книгами з історії — і заради кого? Заради байдужої юначки, якій, судячи з усього, начхати на культуру та історію міст.
Вони виходили з ресторану, і роздуми Коркорана перервав голос Хеллі, в якому прозвучала нова нота.
— Візьміть таксі, я хочу додому.
Він з жахом обернувся.
— Як? Ви хочете повернутися, не оглянувши знамениту музейну панораму, на якій зафіксовані всі сцени, де на передньому плані є фігури поранених і вбитих в людський зріст...
— Ось таксі, — перервала його Хеллі, — швидше!
— Таксі! — простогнав Коркоран, пустившись за ним у болото. — І тутешні таксисти — шахраї; за ту ж ціну ми могли б винайняти туди й сюди лімузин.