— Ви були таким ввічливим до мене, — сказала Хеллі. — Якщо ви й досі ображаєтеся за той вечір у Брюсселі, будь ласка, вибачте мені.
— Вже забув, як пробачив.
Вони в’їхали в місто мовчки, і Хеллі ледь не з жахом виглянула у вікно. Що ж робити тепер, коли нікому буде дбати про неї — піклуватися про ту частину її істоти, яка жадає вічної молодості та розваг? Перед самим готелем дівчина знову обернулася до Коркорана, і вони обмінялися довгими, неспокійними поглядами. Її рука дотяглася до його й ніжно стиснула долоню, мовби на справжнє прощання.
Містер Клод Носбі був манірним, ефектним брюнетом, вік якого наближався до сорока. Ворожо покосившись на Коркорана, він допоміг Хеллі вийти з машини.
— Твій батько буде завтра, — сповістив він пихато. — Його увагу привернула твоя фотографія в антверпенських газетах, і він поспішає сюди з Лондона.
— Але чому б антверпенським газетам не опублікувати моє фото, Клод? — безневинним тоном запитала Хеллі.
— Це дещо незвично.
Містеру Носбі ще раніше надійшов лист від містера Бушмілла, в якому повідомлялося про мету та ціль поїздки. Витівка йому вкрай не сподобалася. Під час вечері він без ентузіазму вислуховував лопотіння Хеллі про її пригоди, які ще й сподобалися її матері. Коли Хеллі та місіс Бушмілл пішли спати, Носбі шепнув Коркоране, що хотів би поговорити з ним наодинці.
— Ох… містере Коркоране, — почав він. — Чи не зволите продемонструвати книжечку витрат, яку ведете для містера Бушмілла?
— Не хотілося б, — ввічливо заперечив Коркоран. — Думаю, вона стосується тільки містера Бушмілла та мене.
— Це ж те саме, — нетерпляче промимрив Носбі. — Либонь, не усвідомлюєте, що міс Бушмілл заручена зі мною.
— Я про це здогадувався.
— Може, ви здогадувалися й про те, що я не зовсім схвалюю розваги, які ви обирали для неї.
— Розваги — найпримітивніші.
— Дивлячись на чий смак. Так ви дасте мені книгу?
— Завтра, — тим же люб’язним тоном відгукнувся Коркоран, — і тільки містеру Бушміллу. На добраніч.
Заснув Коркоран пізно. Об одинадцятій його розбудив телефонний дзвінок: голос містера Носбі холодно поінформував, що містер Бушмілл прибув і хоче бачити його негайно. Через десять хвилин, постукавши у двері свого наймача, Коркоран виявив у кімнаті також Хеллі та її матір: трохи насуплені, вони сиділи на дивані. Містер Бушмілл спокійно кивнув Коркорану, але не подав руки.
— Подивимося нашу конторську книгу, — промовив він тут же.
Коркоран простягнув йому книжечку, а також об’ємну пачку розписок і квитанцій.
— Чув, ви троє товклися, як Марко в пеклі.
— Ні, тільки ми з мамою, — втрутилася Хеллі.
— Зачекайте зовні, Коркоране. Коли перевірю, покличу вас.
Коркоран спустився у вестибюль і дізнався від швейцара, що потяг у Париж відправляється опівдні. Потім купив «Нью-Йорк геральд» і пів години переглядав заголовки. Нарешті його викликали наверх.
За його відсутності, як здалося, точилася бурхлива суперечка. Містер Носбі з виразом покірності на обличчі пантрував вікно, щоки місіс Бушмілл ще світилися сльозами, Хеллі, переможно наморщивши свій дитячий лоб, вмостилася на колінах батька.
— Сідайте, — строго розпорядилася вона.
Коркоран сів.
— З якого дива вам заманулося так необдумано розтринькати гроші на блискучі розваги?
— Досить, Хеллі, — нетерпляче втрутився її батько. Він обернувся до Коркорана: — Хіба мали право за півтора місяця витратити дванадцять тисяч доларів?
— Ви поїдете з нами до Італії, — підбадьорила Коркорана Хеллі. — Ми...
— Притримай врешті язика за зубами! — вибухнув Бушмілл. — Ти, мабуть, здивуєшся, але я ненавиджу помилятися, тому сиджу як на голках.
— Маячня! — зауважила Хеллі веселим голосом. — Ти тільки що вельми тішився.
— Тішився? Переглядаючи цю дурнувату книжку? А спробуй-но не тішитися! Чотири статті по п’ятсот з гаком франків! Хрестильна купіль — дарунок священнику Американської церкви, здійснений за чаєм. Книга обліку в психлікарні!
— Дурниці, — сказала Хеллі. — Ти зможеш викреслити вартість купелі зі свого оподатковуваного доходу.