— Це втішно, — похмуро буркнув її батько. — Хай там як, витрачати за мене мої гроші цьому юнакові більше не доведеться.
— Але він все одно чудовий гід. Він знає все на світі — чи не так? Про пам’ятники, катакомби та битви при Ватерлоо.
— Будь ласка, можна мені самому поговорити з містером Коркораном? — (Хеллі замовкла.) — Місіс Бушмілл, моя донька та містер Носбі збираються відвідати Італію, де зупиняться в Сицилії, оскільки містер Носбі має там справи. І їм потрібні ви… точніше Хеллі з матір’ю впевнені, що ваше товариство буде корисним. Намотайте на вус, що королівські бали ви більше не влаштовуватимете. Зарплата, сума на витрати — все, що ви отримаєте. Поїдете?
— Ні, дякую, містере Бушмілле, — спокійно промовив Коркоран. — Сьогодні опівдні я повертаюся в Париж.
— Авжеж ні! — обурилася Хеллі. — І… і хто ж мені розкаже про Форум, Акрополь, і ще, що в них там є? — вона зіскочила з батькового коліна. — Стривай, татку, я його переконаю, — не встигли вони схаменутися, як Хейлі схопила Коркорана за руку, потягла в коридор і зачинила за собою двері.
— Ви повинні поїхати, — промовила вона благально. — Невже вам не зрозуміло? Я побачила Клода в новому світлі й не хочу за нього заміж, а сказати батькові ніяк не наважуся, і, якщо ми вирушимо втрьох із Клодом, я просто збожеволію.
Двері розчинилися, містер Носбі з підозрою глянув на них.
— Все гаразд! — крикнула Хеллі. — Він згоден. Він хотів лиш підвищення платні, але соромився сказати.
Коли вони повернулися в кімнату, містер Бушмілл окинув їх оком.
— Чому ви вирішили, що маєте мати вищу платню?
— Щоб більше витрачати, певна річ, — переможним тоном пояснила Хеллі. — Адже йому доведеться триматися на одному з нами рівні, так?
Незаперечний аргумент поставив крапку в суперечці. Коркоран, отримуючи місячну платню в розмірі триста п’ятдесят доларів — на п’ятдесят доларів більше, ніж раніше, у ролі гіда та туристичного агента мав рушити з ними в Італію. Із Сицилії на човні планували відплисти в Марсель, де товариство зустріне містер Бушмілл. Далі послуги містера Коркорана не знадобляться: Бушмілли та містер Носбі відразу відпливуть додому.
Поїздка розпочалася наступного ранку. Ще й не ступивши на землю Італії, містер Носбі, очевидно, рішуче намірявся влаштувати експедицію на свій лад. Він усвідомив, що Хеллі вже не така слухняна й піддатлива, як була раніше, ще до подорожей за кордон, а натяки про весілля малюють на її обличчі незбагненну таємницю, втім чоловік впевнився, що батька юнка поважає, тому зрештою вчинить його волю. Необхідно тільки простежити за тим, щоб до повернення в Америку всякими нісенітницями її не збив із пантелику якийсь жалюгідний молодик, на кшталт цього неврівноваженого марнотратника. В американському промисловому містечку, де все знайоме й звичне, Хеллі непомітно повернеться до колишнього стандарту мислення.
Першого місяця подорожі Носбі ні на крок не відступав від майбутньої дружини, водночас примудрявся й підкидати Коркорану численні безглузді доручення, котрі забирали в нього ледь не весь вільний час. Зазвичай він прокидався ні світ ні зоря, влаштовував зустрічі для місіс Бушмілл, які вимагали супроводу Коркорана, а Хеллі дізнавалася про те тільки після їхнього від’їзду. На оперу в Мілані, на концерти в Римі купувалося по три квитки; під час автомобільних прогулянок чоловік простими вказівками натякав Коркорану, що його місце зовні, поруч із водієм.
У Неаполі вони збиралися затриматися на день, сісти на пароплав та відвідати знаменитий Блакитний грот на острові Капрі. Повернувшись у Неаполь, мали намір відправитися автомобілем на південь, щоб потім перебратися на Сицилію. Містер Носбі отримав у Неаполі телеграму з Парижа, від містера Бушмілла, яку не став читати іншим, а склав і сховав у кишеню. Він, однак, повідомив їм, що перед посадкою на пароплав йому на хвильку доведеться заглянути в один італійський банк.
Місіс Бушмілл того ранку з ними не поїхала, і Хеллі з Коркораном чекали в таксі біля дверей банку. За цілий місяць вони вперше залишилися віч-на-віч, без манірно лощеного містера Носбі, тінь якого завжди нависала над ними.
— Мені потрібно з вами поговорити, — приглушеним голосом почала Хеллі. — Я намагалася безліч разів, втім, це майже неможливо. Він змусив батька погодитися на те, що, якщо ви почнете зі мною загравати або просто проявляти увагу, йому дозволять негайно ж відправити вас додому.
— Мені не слід було їхати, — роздратовано відгукнувся Коркоран. — Це була жахлива помилка. Але я хотів ще раз побачити вас наодинці... хоча б попрощатися.