— Мова не про тебе, — промовила вона вже м’якше. — Хай ти й зануда з зануд, але я прив’язана до тебе сильніше, ніж можу висловити. Але тутешнє життя — воно тягнеться й тягнеться. І ніколи нічого не відбувається.
— Так тут чого тільки не відбувається, — побився об заклад він. — Сьогодні ось — витончене вбивство в Хобокені та самогубство за дорученням в Мені. У конгрес внесли законопроєкт про стерилізацію агностиків...
— Гумор мене не цікавить, — заперечила дівчина. — Зате плекаю ледь не архаїчну тягу до романтики. Знаєш, Джоне, минулого місяця сиділа я за столиком з двома панами, які реверсом та аверсом грали на королівство Шварцберг-Райнмюнстер. У Парижі один мій знайомий, звали того Блатчдак, якось затіяв справжню війну, а потім протягом року планував іншу.
— Ну тоді хоча б заради різноманітності чом би тобі сьогодні ввечері кудись зі мною та й не піти? — наполягав Джон.
— Куди? — презирливо запитала Рагс. — Гадаєш, я й досі шаленію від нічних клубів та пляшки солодкого ігристого? Мені більше до смаку власні несмачні фантазії.
— Я тебе поведу в одне з найдивовижніших місць міста.
— І що буде? Що там такого буде — ось ти мені скажи.
Джон Чеснат раптом зробив глибокий вдих й озирнувся, немов побоювався чужих вух.
— Ну, сказати по правді, — промовив він тривожно, приглушеним голосом, — якщо це набуде розголосу, зі мною, либонь, трапиться щось дуже жахливе.
Рагс випросталася, подушки навколо неї опали, як листя.
— Ти натякаєш, ніби пов’язаний з якимись сумнівними справами? — вигукнула вона, сміючись. — Розраховуєш, я повірю в це? Ні, Джоне, твоя доля — простувати торованими шляхами — і просто собі простувати.
Губи її, мов пелюстки презирливої троянди, кидалися в нього словами, мов шипами. Джон підібрав із крісла свої капелюх і пальто, взяв палицю.
— Востаннє запитую: підеш зі мною сьогодні подивитися на те, що я покажу?
— Що подивитися? Глянути на кого? Чи є в цій країні хоч що-небудь, що варте споглядання?
— Ну, — сказав він буденним тоном, — по-перше, ви глянете на принца Уельського.
— Що? — Рагс одним рухом схопилася з шезлонга. — Він повернувся в Нью-Йорк?
— Повертається сьогодні ввечері. Хочеш на нього подивитися?
— Чи хочу? Так я ніколи ще його не бачила. Усюди пропускаю. За годину, проведену поблизу нього, я б віддала рік життя, — голос Рагс тремтів від хвилювання.
— Він був у Канаді. Сьогодні відбудеться важливий боксерський поєдинок — принц приїжджає інкогніто, щоб його подивитися. А до мене дійшли чутки, де він збирається провести вечір.
Рагс захоплено зойкнула.
— Домінік! Луїза! Жермен!
Всі три покоївки примчали на поклик. Кімната раптово наповнилася вібраціями дикого, приголомшеного світла.
— Домінік, приготуйте авто! — кричала Рагс французькою. — Сан-Рафаель, мою золоту сукню й бальні туфлі з каблуками зі справжнього золота! Найбільші перли — всі, які є, і діамант розміром з яйце, і панчохи зі сапфіровими швами. Жермен, нумо в домашній салон краси. І ще одну ванну — холодну, з мигдальним кремом. Домінік — до Тіффані, одна нога тут, інша там, поки вони не закрилися! Знайди мені брошку, кулон, діадему, неважливо що, аби з гербом будинку Віндзорів.
Вона смикала ґудзики своєї сукні, і варто було Джону поспішно відвернутися, щоб піти, вона тут же зіслизнула з її плечей.
— Орхідеї, — крикнула вона йому в спину, — заради всіх святих, орхідеї! Чотири дюжини, щоб можна було вибрати чотири штуки.
Покоївки заметушилися по кімнаті, як перелякані птиці.
— Парфуми, Сан-Рафаель, відкрий валізу з парфумами; дістаньте рожевих соболів, підв’язки з діамантами, солодке масло для рук! Це теж візьміть! — І це... і це... ой!.. і це!
Проявивши скромність, Джон закрив за собою двері апартаментів. Шестеро довірених осіб, у позах, які виражали втому, нудьгу та відчай, все ще юрмилися в зовнішньому холі.
— Джентльмени, — оголосив Джон Чеснат, — боюся, міс Мартін-Джонс втомилася з дороги й не зможе сьогодні з вами говорити.
— Це місце без всякої вагомої причини називають Небесним Отвором.
Рагс озирнулася.
Вони з Джоном опинилися на даху, у саду, що розкинувся під нічним квітневим небом. Над головою мерехтіли холодним світлом справжні зірки, на темному заході виднівся крижаний серп місяця. Однак там, де вони стояли, панувала червнева теплінь, і пари, які обідали та танцювали на паркеті з матового скла, не звертали уваги на зловісне небо.
— Чому тут так тепло? — прошепотіла Рагс, поки вони пробиралися до столика.