Сцена завершилася, комік покинув сцену, і нотки відчуженої музики залунали знову. Джон прихилився до неї.
— Мені дуже шкода. Але нічого тут не поробиш. Ти була чудова.
У відповідь на інцидент пролунав буденний сміх — затим вона здригнулася: за столиком на тому кінці залу залишилися тільки двоє людей.
— Він пішов! — засмутилася вона.
— Не хвилюйся — повернеться. Бачиш, йому доводиться бути обережним; напевно, перечікує зовні з ким-небудь зі своїх асистентів, поки знову не вимкнуть світло.
— А чого йому остерігатися?
— Відвідування Нью-Йорка в нього не заплановано. Так він і приїхав інкогніто.
Світло знову померкло, і майже відразу ж з темряви з’явився високий чоловік і наблизився до їхнього столика.
— Не дозволите представитися? — швидко промовив він з гордовитою інтонацією британця, звертаючись до Джона. — Лорд Чарльз Есте, один із супутників барона Марчбенка, — він пильно подивився на Джона, аби зрозуміти, чи той усвідомив вагомість цього імені.
Джон кивнув.
— Це між нами, сподіваюся, розумієте.
— Авжеж.
Рагс намацала на столику свій непочатий келих шампанського й одним ковтком його осушила.
— Барон Марчбенк запрошує вашу супутницю протягом цього номера приєднатися до його товариства.
Обидва чоловіки кинули свій погляд на Рагс. На мить наступила пауза.
— Добре, — погодилася вона й знову запитально подивилася на Джона.
Той знову кивнув. Дівчина підвелася й із шаленим серцебиттям заснувала столиками, роблячи півкільця, аби дістатися кінця зали; затим її тоненький, мерехтливо-золотистий силует розтанув біля столика в напівтемряві.
Номер наближався до кінця, Джон сидів за столиком сам, струшуючи келих шампанського й спостерігаючи гру бульбашок. За мить до того, як спалахнуло світло, пролунав тихий шелест золотої матерії й Рагс, зашарівшись і прискорено дихаючи, опустилася на стілець. В її очах блищали сльози.
Джон дивився на неї понуро.
— Ну, що він говорив?
— Він був дуже мовчазний.
— Хоч слово сказав?
Коли вона потягнулася за келихом, рука її затремтіла.
— Поки було темно — просто дивився на мене. Виголосив кілька звичних фраз. Точнісінько, як на фото, тільки вигляд має знуджений та стомлений. Навіть не запитав як мене звати.
— Сьогодні покидає Нью-Йорк?
— Через пів години. Його з помічниками чекає біля дверей машина, до світанку вони повинні перетнути кордон.
— Ну як він тобі — чарівливий?
Мадемуазель завагалася, затим повільно кивнула.
— Так всі говорять, — підтвердив Джон похмуро. — Вони чекають, що ти повернешся?
— Не знаю, — Рагс кинула невпевнений погляд в інший кінець залу, але знаменитість вже пішла в якесь укриття.
Коли Рагс відвернулася, до них поспішно підійшов зовсім незнайомий молодик, який перед тим дещо затримався біля головного входу. Обличчя його було смертельно блідим, пом’ятий костюм — в невідповідному, діловому стилі. Він поклав на плече Джону тремтячу руку.
— Монте! — Джон сіпнувся й пролив шампанське. — Що таке? У чому справа?
— Вони напали на слід! — схвильовано прошепотів юнак. Він озирнувся. — Нам треба поговорити віч-на-віч.
Джон Чеснат скочив на ноги. Рагс помітила, що його обличчя набуло такого кольору, як серветка, яку він тримав у руці. Джон вибачився, і обидва відійшли до вільного столика трохи віддалік. Рагс на мить кинула на них зацікавлений погляд, затим знову зосередила увагу на столику в іншому кінці залу. Чи запросять її повернутися? Принц просто собі підвівся, вклонився й вийшов за поріг. Либонь, варто було зачекати, поки він повернеться, але вона, хоч і була схвильована, почасти вже повернула собі своє колишнє «я». Її зацікавленість вдовольнилася — від принца була потрібна нова ініціатива. Мадемуазель себе запитувала: чи дійсно відчула властивий йому шарм, а головне — чи подіяла на нього її краса?
Юнак Монте зі смертельно блідим обличчям розчинився, і Джон повернувся за столик. Рагс з подивом виявила, що його вигляд повністю змінився.