Поруч опинився офіціант і поклав на столик складений папірець. Місіс Карр за ним потягнулася.
— У жодному разі, — переривчастим голосом пробурмотіла Луелла. — Ні, це я тебе запросила! Вже й гроші наготувала.
Апартаменти Хемплів (вони були їхніми власниками) розташувалися в одному з тих безособових білих палаців, що позначаються не назвами, а номерами. Облаштували квартиру на медовий місяць: за меблями їздили в Англію, за дрібничками — у Флоренцію; у Венеції придбали мережива й прозору тканину на завіски, а також багатобарвне скло, яке виставляли на стіл під час званих обідів. Луелла впивалася вибором покупок на медовий місяць. Це надавало поїздці сенсу, рятуючи молодят від блукання по великих готелях і спустошених руїнах, без яких зазвичай не обходиться медовий місяць в Європі.
Пара повернулася, і почалося життя. На широку ногу. Луелла виявила, що стала спроможною жінкою. Часом її вражало, що спеціально для неї побудована квартира, спеціально для неї виготовлений лімузин, що й те, й інше — її власність, така ж незаперечна, як закладений будиночок у передмісті з «Жіночого домашнього журналу» й торішній автомобіль, які доля могла б дати їй натомість. Та більше її вразило те, що все те раптом почало надокучати. Проте так сталося...
Була вже сьома годину вечора, коли Луелла виринула з квітневих сутінків, увійшла в передпокій і побачила чоловіка, який чекав у вітальні перед каміном. Жінка ступила в кімнату беззвучно, тихо зачинила двері за собою, і крізь ефектну панораму приймальні, що передувала салону, на мить зупинила свій погляд на чоловікові. Чарльз Хемпл досягнув середини четвертого десятка, його юне обличчя було серйозним, а бездоганно укладене волосся встигло придбати той сталевий колір, який через десять літ забарвиться сивиною. Це, та ще глибоко посаджені, темно-сірі очі робили його вигляд показним; жінки завжди вважали його волосся романтичним. Та й Луелла тривалий час погоджувалася з цим.
У цю мить жінка відчула деяку неприязнь, бо побачила, як його руки здійнялися до обличчя та нервово почали терти рот та підборіддя. Цей жест створював враження невтішної для співрозмовника неуважності, а часом заважав розчути слова самого Чарльза, і Луеллі доводилося постійно його перепитувати. Кілька разів вона вказувала йому на це, і він зі здивованим виглядом вибачався. Та, очевидно, чоловік не усвідомлював, наскільки ця звичка помітна і яку вселяє лють, бо знову продовжував це робити. Тепер же ситуація так загострилася, що Луелла уникала робити чоловікові зауваження: вистачило б одного слова, аби вкинути їх у вир сварки.
Різким жестом Луелла кинула на столик рукавички та сумочку. Чоловік, почувши шум, звернув погляд до передпокою.
— Це ти, люба?
— Так, любий.
Луелла пройшла у вітальню, зробила крок в обійми чоловіка й силувано його поцілувала. Чарльз Хемпл відповів незвичною формальністю, затим повільно розгорнув дружину обличчям до протилежного кінця кімнати.
— Я запросив гостя на обід.
Побачивши, що вони не самі, Луелла насамперед полегшено перевела подих; з чарівною соромливою усмішкою, яка прийшла на зміну жорсткому виразу, жінка простягнула гостеві руку.
— Лікар Мун — моя дружина.
Лікар, трохи старший за Хемпла, з круглим блідим обличчям, на якому злегка намічалася мережа зморшок, вийшов вперед, щоб відповісти на вітання.
— Добрий вечір, пані Хемпл. Сподіваюся, я не порушив ваші плани.
— Ні-ні, — поспішно запевнила Луелла. — Мені дуже приємно, що ви розділите нашу трапезу. Ми зовсім самі.
Тут вона згадала про свої сьогоднішні наміри й задумалася, чи не влаштував Чарльз незграбну пастку, щоб утримати її в будинку. Якщо це так, приманка обрана невдало. Цей чоловік… вся його персона: обличчя, важкий, затяжний голос, навіть блиск костюму трирічної давності — випромінювали втомлений спокій.
А проте, Луелла вибачилася й рушила на кухню, аби перевірити як проходить підготовка до обіду. За традицією, вони найняли нову пару слуг: обід ті приготували погано, сервірували теж неякісно — завтра вона їх звільнить. Луелла сподівалася, що з ними поговорить Чарльз; вона ненавиділа позбуватися слуг. Іноді вони плакали, іноді були нахабами, але Чарльз вмів із ними балакати. Чоловіків вони завжди бояться.