— Це стосується тільки нас з Ноель, містере Гарно.
— Я та містер Темплтон володіємо повноважним правом представляти інтереси Ноель у цьому випадку, — терпляче пояснив містер Гарно. — Вона тільки що при мені й у присутності своєї матері оголосила, що більше не бажає вас бачити.
— У це я не повірю, — вперто мовив Хуан.
— Я не звик брехати.
— Вибачте. Я мав на увазі…
— У мене немає бажання обговорювати з вами цей прикрий інцидент, — презирливо обірвав його Гарно. — Хочу тільки одного — щоб ви негайно пішли геть і більше сюди не приходили.
— З якого дива ви називаєте це прикрим інцидентом? — холоднокровно запитав Хуан.
— На добраніч, містере Чандлере.
— Для вас він прикрий, бо Ноель розірвала заручини?
— Ви обридливий, сер! — скрикнув господар будинку. — Нестерпно обридливий!
— Містере Гарно, одного разу ви були настільки добрим до мене, що сказали...
— Плювати мені на те, що я вам сказав! — вибухнув Гарно. — Забирайтеся звідси негайно!
— Добре, вибору в мене немає. Сподіваюся, ви будете досить люб’язні та перекажете Ноель, що я повернуся завтра після обіду.
Хуан кивнув, вийшов у хол та підібрав з крісла своє пальто й капелюха. Нагорі почулися чиїсь квапливі кроки, двері відчинилися й знову зачинилися, однак він встиг вловити збуджений гомін і короткий переривчастий схлип. Молодик завагався. Потім рушив далі через хол до виходу. За портьєрою вітальні мелькала фігура слуги, який накривав стіл до вечері.
Наступного дня о тій же ж годині Хуан подзвонив у двері будинку Гарно. Цього разу йому відчинив дворецький — очевидно, наперед проінструктований.
— Міс Ноель немає вдома.
— Можна залишити записку?
— Це марно: міс Ноель немає в місті.
З тінню сумніву та тривоги, Хуан взяв таксі до офісу містера Гарольда Гарно.
— Містер Гарно не може побачитися з вами. Коли ваша ласка, то можу зв’язати його з вами телефоном.
Хуан кивнув. Клерк натиснув кнопку на комутаторі й передав слухавку Хуану.
— З вами говорить Сан-Хуан Чандлер. У вас вдома мені сказали, що Ноель виїхала. Це правда?
— Так, — від однозначної відповіді віяло крижаним холодом. — Вона поїхала відпочивати. На кілька місяців. Ще щось цікавить?
— Вона залишила мені записку?
— Ні! Вона терпіти вас не може.
— Скажіть її адресу.
— Це не ваша справа. На все добре.
Хуан повернувся до свого житла й гарненько обдумав ситуацію. Ноель потайки викрали й вивезли з міста — іншої альтернативи не було. Та ще, безсумнівно, її заручини з Темплтоном розірвано — принаймні тимчасово. Йому вистачило години, аби їх скасувати. З Ноель необхідно побачитися знову — це питання життя й смерті. Однак де? Дівчина, ймовірно, у компанії приятельок, чи, може, родичів? Родичі — ось перша зачіпка: потрібно з’ясувати імена родичів, у яких вона раніше найчастіше гостювала.
Він зателефонував Холлі Морган. Та перебувала на Півдні й до травня повертатися не планувала.
Тоді Хуан зв’язався з редактором колонки світських новин міської газети «Бостон транскрипт». Майже відразу з ним заговорив ввічливий, уважний жіночий голос.
— Це містер Сан-Хуан Чандлер, — представився Хуан тоном завзятого ватажка котильйонів у Бек-Беї. — Мені потрібні деякі відомості, якщо ваша ласка, про сім’ю містера Гарольда Гарно.
— Чом би вам не звернутися безпосередньо до містера Гарно? — з ноткою підозри в голосі порадила редакторка.
— Я не настільки знайомий з містером Гарно.
Тиша. Затим:
— Розумієте, ну не беремо ми на себе відповідальності за поширення інформації особистого характеру.
— Але які можуть бути секрети щодо родичів містера й місіс Гарно! — у розпачі запротестував Хуан.
— Однак у нас немає впевненості в тому, що ви не...
Хуан повісив слухавку. Дзвінки до редакцій двох інших газет дали не найкращий результат; за третім разом готові були допомогти, але відомостей ще не було. Це здавалося абсурдом, ледь не змовою: у місті, де сімейство Гарно відомо було всім і кожному, потрібні імена — зашифровані. Перед ним немовби виросла стіна, пробитися через яку він не міг. Витративши день на безрезультатні й бентежні розслідування в магазинах, де на нього поглядали з підозрою — чи пак, бува, не агент він податкової служби, переглянувши номери світської хроніки, Хуан підсумував, що залишається одне-єдине джерело — тітонька Кора. Наступного ранку він сів на тригодинний потяг до Калпеппер-Бей.
З моменту трагічного припинення літнього візиту минуло вже півтора року, як він бачився з тіткою Корою. Жінка ображалася — він про це знав, — і особливо відтоді, як почула від його матері, що молодик несподівано досяг успіху. Тітонька Кора прийняла його холодно, у тоні її чувся докір, однак вона виклала всі потрібні йому відомості, оскільки відповідала на розпитування, здивована й захоплена його приїздом зненацька. Залишав Хуан Калппепер-Бей, володіючи інформацією про те, що місіс Гарно мала одну сестру — знамениту місіс Мортон Пойндекстер, з якою Ноель підтримувала теплі стосунки. Нічним поїздом Хуан відправився в Нью-Йорк.