Зрештою, думав собі Гарнет, це одвічний випадок, коли люди хочуть щось отримати, нічим не поступившись; і тут жоден із них не вніс в шлюбний союз хоча б дещицю терпіння та морального досвіду. Їхня несумісність обумовлена найбільш тривіальними причинами, однак вкоренилася вона в їхніх серцях досить міцно, і — можливо — їм вистачає мудрості зрозуміти, що нещаслива подорож, в яку кинулися прожогом, підійшла до кінця.
Ввечері між Гарнетом та Джорджем Вортоном відбулися болючі перемовини, а наступного ранку він поїхав у Нью-Йорк, де провів кілька днів. У Філадельфію чоловік повернувся зі звісткою про те, що шлюб Люсі та Ллуеліна Кларка влада штату Коннектикут оголосила недійсним з огляду на їх неповноліття.
Обидва тепер отримали свободу.
Майже всі знайомі Люсі її любили, і всі друзі героїчно стали на її захист. Дехто, щоправда, при зустрічі з нею відводив очі; хтось просто проігнорував те, що трапилося, цікаві свердлили поглядами; та відтоді, коли за мудрою порадою Чансі Гарнета Вортони оголосили, що самі наполягали на скасуванні шлюбу, тягар нещасливого кохання опустився радше на плечі Ллуеліна, ніж Люсі. Не те щоб його вважали покидьком: міське життя тече надто стрімко, аби розсмоктувати якийсь один скандал, однак Ллуелін абсолютно випав з кола, в якому виріс, і його до вух доходили найбільш їдкі та невтішні коментарі.
Хлопцем він був чутливим, і спочатку, пригноблений всім цим, роздумував над перспективою втечі з Філадельфії. Та поступово над ним запанувала байдужість з відтінком непокори: як не старався, але всім серцем чув, що нічого аморального не вчинив. Він сприймав Люсі не як шістнадцятирічне дівчисько, а як кохану, яку й сам не знав чому полюбив. Яке значення має вік? Хіба люди не вкладали шлюби ледь не в дитячому віці — сто, двісті років тому? День їхньої втечі був для нього мов казковим сном: він, юний лицар, знехтуваний її батьком, бароном (названий хлопчаком), на бурому коні глухою північчю відвозить свою кохану, що з готовністю лине до нього, у смертельні обійми ночі.
А потім — не встигло ще розвіятися перед очима романтичне видиво — прийшло розуміння того, що шлюб означає хитромудру боротьбу двох різних особистостей, і що любов — початок нескінченно довгого подружнього життя. Люсі була відданою йому дитиною, яку мав розважати, — милою та трішки переляканою дитиною, більш нічого.
І ось все скінчилося так несподівано, як і почалося. Ллуелін вперто йшов своєю дорогою, наодинці зі своєю помилкою. Його роман розцвів та став попелом так стрімко, що через місяць почав обволікати милосердною примарністю та навівав радше неясну печаль, що розвіялася понад століття тому.
Одного липневого дня Ллуеліна викликали в кабінет Чонсі Гарнета. За місяць, який минув з часу їхньої останнього розмови, вони перегукнулися кількома фразами, однак у ставленні цього зрілого чоловіка Ллуелін не виявив і дещиці ворожості. Це його тішило, оскільки тепер, коли відчував себе цілковито самотнім та відрізаним від світу, де пройшло його дитинство, робота стала для нього найважливішим сенсом життя.
— Чим ви зараз зайняті, Ллуеліне? — запитав Гарнет, витягнувши з купи паперів на столі жовту брошуру.
— Допомагаю містеру Карсону з муніципальним заміським клубом.
— Погляньте-но, — він простягнув брошуру Ллуеліну. — Золотою жилою це не назвеш, та привабливих перспектив, які ще називають популярністю, тут більш ніж достатньо. Синдикат, як бачите, з двадцяти газет. Кращі плани — чого? — найближчого магазину, як бачите, аптечного або бакалійного, який гармонійно вписався б у якусь приємну вуличку. Чи заміського будинку — більш-менш звичайного. І нарешті, оздоровчого центру для невеликої фабрики.
Ллуелін пробіг очима перелік з докладними характеристиками.
— Два останні — не цікаві, — підсумував він. — Заміський будинок… як ви кажете — банально... оздоровчий центр — ні. А от крамниця — ось на чому варто зосередитися, як на мене.
Гарнет кивнув:
— Найкращим результатом є те, що проєкт, який переможе в конкурсі, втілять у життя. Ось така нагорода. Будівля належить вам. Ви її проєктуєте, вона будується для вас, потім ви її продаєте й кладете гроші собі в кишеню. Ціна питання — шість або сім тисяч доларів, а всього конкурсантів — молодих архітекторів — навряд чи набереться понад шестисот-семисот.