Рой було завагався, побоюючися, що з того задуму нічого доладного не вийде, потім лайнув себе за боягузтво. І ще раз увійшов у найближчий інтелект, котрий, як виявилося, належав самиці їхньої породи і перебував у стані загальмованості. Подібне він уже спостеріг і в інших. Нічого дивного. Такі примітивні інтелекти час від часу мають потребувати перепочинку.
Вивчаючи мозок самиці, Рой перебрав усі ділянки, які могли б зреагувати на подразнення. Вибрав одну і піддав її різкій дії. Майже водночас різні ділянки свідомості ожили, сприймаючи потік навколишньої інформації, і рівень мислення стрімко зріс.
Годиться!
Однак цього мало. Це ще не спонука до конкретної дії, а лише щипок. Рой недоладно завовтузився, бо його заполонили викликані ним же самим сильні почуття — не до себе, звичайно, а до двійника. Вони були такі прості, незрілі й неприховано ніжні, що він бридливо поспішив від них відкараскатися.
Ще один розум спрямував свою увагу на дитину. Якби Рой був присутній тут сам собою або якби його біологічний хазяїн не був такою немічною нікчемою, він би вже рвав і метав з відчаю!
О святі печери! Невже ці недоумки не дадуть зосередитися, щоб доконати свою справу?
Він затято вп’явся в другий мозок, активізуючи больові центри, — і тим відвадив його геть.
Чудово. Вже певний успіх, а не просто невизначена стимуляція. Адже вдалося очистити найближче оточення від зайвого розумового джерела.
Він повернувся до Техніка, що управляв літальним апаратом. Треба було з’ясувати подробиці щодо поверхні, над якою вони рухалися.
Що? Внизу вода? Рой швидко аналізував дані.
Вода! І далі теж вода!
Крізь прадавні Ступені до нього дійшов сенс назви «океан». Вона ожила, ця древня назва, яку передавали з покоління в покоління. Хто б міг подумати, що може бути така сила води!
Але коли це «океан», тоді ясно й те, що означав колись «острів». Рой увесь напружився, дошукуючись відомостей з географії. «Океан» був усіяний цятками суходолу, але треба було уточнити…
Раптом він закляк з подиву: дитинча стало рухатися через простір — самиця притисла його до свого тіла.
Через дитя уся повінь її почуттів захлеснула незахищений плин Роєвих думок.
Роя аж ніби дрож пройняв — він гидливо відсахнувся. Аби позбутися нав’язливих низьких емоцій, він напосів щодуху на больові клітини дитячого мозку.
І перестарався. Мозок засвідчив розсіяні болі, і враз майже всі досяжні для спостереження інтелекти довкола зреагували на спричинені двійником коливання атмосфери.
З досади Рой спробував затамувати біль, але тільки викликав ще сильніший напад.
Через роз’ятрений, огорнений імлистою пеленою розум реципієнта він стежив за ходом думок Техніка, щоб не випав з поля уваги і не урвався цінний зв’язок.
Він трохи охолов і зміркував, що саме зараз найкраща нагода діяти. В запасі лишалося хвилин двадцять. Ще буде не один шанс, але такого сприятливого навряд чи дочекаєшся. І все-таки Рой не зважився на спробу скерувати дії іншої істоти, поки в стривоженому мисленні посередника панував неймовірний розгардіяш.
Він знову замкнувся, заглибився в себе, підтримуючи тільки слабкий зв’язок із спинномозковими клітинами, вичікував.
Спливло кілька хвилин, і мало-помалу він почав відновлювати контроль, розширюючи зону зв’язку.
Залишалося п’ять хвилин. Рой вибрав об’єкт.
7
— Здається, йому трохи краще, бідненькому, — зауважила стюардеса.
— Він ніколи так не поводився, — крізь сльози запевняла Лаура. — Розумієте, ніколи.
— Либонь, закололо в животику.
Пані Елліс припустила інше:
— Вередує, бо надміру закутаний.
— Може, й так, — погодилася стюардеса. — У салоні дуже тепло.
Лаура розвинула ковдру і підкотила довгу сорочечку, аби видно було, як здіймається опукле рожеве пузце. Волтер усе ще пхинькав.
— Давайте-но я допоможу вам переповити, — запропонувала стюардеса. — Він геть мокрий.
— Дуже прошу, зробіть таку ласку.
Майже всі сусіди по салону, що були позривалися зі своїх місць, знову посідали. Пасажири, що сиділи поодаль, перестали витягувати шиї.
Пан Елліс залишився у проході разом з дружиною. На підлозі він щось запримітив.
— А гляньте-но сюди!