— Отак ви розмовляєте з колишнім співробітником науково-популярного журналу! — спробував я пожартувати.
— Облиште, я читала ваші нариси. Ви здорово видумуєте, і, можливо, з вас був би толк, якби ви по-справжньому вивчали такі речі, як фізику, хімію і математику. Я це прекрасно відчуваю, бо й сама не так міцно підкована знаннями, як інші.
— Ви зараз розмовляєте точнісінько, як Ніна Володимирівна.
— Мабуть, вона на мене схожа, коли сподобалась моєму братові. Про це свідчить і те, що ми не почуваємо одна до одної особливої симпатії. Це, кажуть, трапляється з подібними характерами.
— Щоб ви особливо були схожі, не скажу… Ну, і що ж з вашим новим металом? — перевів я розмову на попередню тему.
— Справа йде про те, щоб з лабораторії досліди перенести на завод і якнайшвидше перейти до масового виробництва. Зараз над цим працює цілий колектив, і, треба признатися, я в ньому вже не на першому місці. Але це не важно… Я рада, що перші досліди випало робити мені. Прикро тільки, що не дозволяють мені зараз багато працювати… Та я й сама розумію: так, як раніш, працювати не зможу… Мені стає все гірше й гірше, — тихо закінчила Ліда.
— Ви лікуєтесь, додержуєте режиму, їздите на курорт?
— Ет, — махнула вона рукою. — Мене годують інсуліном та якимись новими ліками. Двічі була в Єсентуках. Для мене складений спеціальний режим, лікують рентгеном. Іноді мені стає легше. Але через якийсь час знов відчуваю погіршення.
— Пробачте… ви вже одружились?
— Ні, — тихо відказала вона.
— Лікар Барабаш тепер в Іркутську?
— Ні, в Москві. Провадить наукову роботу у ендокринологічному інституті. Але незабаром, мабуть, Юрко приїде сюди.
Вона помовчала.
— Я думаю, що він дуже хороша людина, — сказав я. — Він і далі працює над вивченням діабету?
— Так… трапляються випадки, коли хворі видужують. Він зараз вивчає всі ці випадки…
— Де ви житимете після одруження?
— Ви непристойно цікаві, — відповіла Ліда, і в тоні, яким це було сказано, відчувалося, що моє запитання її розсердило.
Вона підвела голову й стала дивитися на зоряне небо.
З Ангари тяг прохолодний вітрець, ледве долинав шум вулиці. З ресторану пробивалася музика. Про що думала Ліда, не знаю, але я зрозумів, чому вона розсердилась на мене. Знов до мене закралася підозра, що, залишаючись сама з собою, вона не може позбутися думок про Ярослава і часто, мабуть, спогади про нього непокоять її. Він не відповів на її листа. Після тієї нашої розмови вночі на бульварі я сподівався, що він напише їй. Можливо, він вважав, що мовчання — найкращий спосіб порвати всі взаємини з дівчиною, яку він кохав, і відрізати собі шлях до неї в майбутньому. Що б вона сказала, коли б я розповів їй про ту розмову з ним? Але чи треба це робити? Адже це все одно, що той лист, який мусив би Ярослав надіслати їй.
Так це буде нечемно по відношенню до Ярослава. Навіть більше, ніж нечемно.
Раптом Ліда спитала:
— Скажіть, Ярослав при вас читав мого листа?
— Ні, а що?
— Нічого… Я не розумію, чому він не відповів.
— Але мені довелося скоро бачити його після того, — поспішив сказати я. — Він був дуже схвильований… Невже ви з ним більше не зустрічалися?
— Навіщо? Я не хотіла зустрічі. І він, здається, так само…
— За той час, поки я мандрував по чужих краях, Ярослав Васильович, здається здобув тут репутацію оригінала, — промовив я по короткій паузі.
— Оригінала?
— Ви ж самі чули, що про нього розповідають як про чудака.
Вона рвучко повернулась до мене і схопила за руку.
— А ви більше нічого про нього не чули? Гіршого, ніж те, що він оригінал?
— Гіршого? Ні. Ви щось знаєте?
— Це страшно. — Я відчув, як тремтить її рука. — Але… Ви знаєте, його дехто обвинувачує навіть у… шкідництві.
— В чому?
— У шкідництві.
— Але які підстави і хто виступає з такими обвинуваченнями?
— Кажуть, що Саклатвала цілком під його впливом. Він же, займаючи посаду головного інспектора тунельних робіт, втручається буквально в усі справи і домігся того, що будують за його проектом, його обвинувачують у тому, що він вдвічі збільшив вартість будівництва і взагалі наробив багато безглуздих речей. Але ніхто не погоджується з тим, що все це він робив несвідомо. Його вважають талановитим інженером.
— Ну, все ж обвинувачення в шкідництві…
— Я не вірю, я не хочу вірити, — пристрасно промовила дівчина. — Але є люди, які запевняють, ніби бачили цього оригінала в московських ресторанах в підозрілій компанії. Він немовби пив багато шампанського і до ранку танцював з якимись жінками.