— Хто ж підтримує Макаренка?
— Трудно сказати. У робітників він користується симпатіями. У більшості інженерів до цього часу теж. Але… поговір. Велика сила поговір.
— А ви вважаєте, що Макаренко бездоганний?
— А хто розробив проект? Хто вигадав літостат? За чиїми вказівками сконструював його Самборський?.. А Самборський перший атакує Макаренка. Пригадуєте, як колись цеп інженер-енергетик афішував свою дружбу з Макаренком і все підкреслював: “Мій кращий друг”. Макаренка обвинувачують з зайвих витратах і гальмуванні темпів будівництва. Ви знаєте, колись архітектори поспішали і економили… Кінчалося це тим, що будинки, споруджені ними, або самі завалювалися, або їх вітер валив.
Мій приятель так пристрасно захищав Макаренка, що мене це вразило. Я вперше чув такий виступ. Навіть такі люди, як професор Довгалюк і підполковник Шелемеха, що, безперечно, ставилися з симпатією до Ярослава, майже нічого не могли сказати в розмові зі мною на захист останнього.
— Ви просто захоплені цим інженером, — сказав я.
— Авжеж. Мені здається, що в нього якась особиста трагедія, і це штовхає його на трохи дивне ставлення до людей.
Зауваження Догадова безперечно свідчило про його спостережливість.
— Ну, яка там трагедія, — сказав я недбало.
Він пильно подивився на мене і, повертівши в руках ніж, тихо промовив:
— Пробачте, ви, може, не знаєте, але кажуть про якусь історію між ним і Лідою Шелемехою.
— Хто каже?
— Хто? Є такі.
— По-моєму, ви теж захоплюєтесь плітками.
— Ви певні?
І він подивився на мене так, що я відчув, як запалали мої вуха. Чортзна-що, дожив до таких років і не навчився як слід брехати та критися.
— Ну, а хто може підтримати Макаренка?
— Мені особисто відома лише одна людина. На Забайкаллі працює інженер Кротов.
— Кротов? Хто він такий?
— Інженер-пневматик. Керує там організацією вентиляційної системи.
— Стривайте, стривайте… Кремезний такий дядько, з великим лобом?
— Так… Це його ознака. Ви знаєте його?
— Він у мене за кордоном був. Двічі приїздив.
Про Кротова я міг сказати дещо. Але втримав язика за зубами. Цей самий Кротов мало не став свідком моєї розмови з тим, кому довелося надавати ляпасів. Він зайшов у кімнату одразу ж після цього. Той випадок і примусив мене найбільше запам’ятати мовчазного інженера.
— Що ж говорить Кротов?
— Дуже докладно обґрунтовує проект і всі технічні заходи Макаренка.
— Цікаво було б почути…
— А ви приїжджайте туди… Там же найглибша шахта на тунелі. Більше ніж півтора кілометра глибини. її пробили як дослідну. А я там буду кісточки збирати. Обов’язково приїжджайте.
— Постараюсь. Ви ж знаєте, я знов працюю спецкором “Зорі”?
— Кращого й не можна бажати, хоча ви віддаляєтесь від будівництва.
— Поки що всі доручення, одержані мною, стосуються тунелю.
Ми засиділися в їдальні, бо в кожного знайшлося що розповідати один одному. Догадов розпитував не лише про закордон, він дуже цікавився моїм першим враженням після приїзду на Батьківщину, хотів дізнатися, як я знайшов старих знайомих, і знов, як колись, просив познайомити з Лідою, признавшись, що вона йому дуже подобається. Розповідав мені нові факти про тутешнє життя і кілька разів іронічно обмовився про Самборського.
В цей час в їдальню зайшли Самборський і Тарас. Вони розшукували мене. Догадов поздоровкався з ними й заявив, що йому пора їхати на аеродром, а прощаючись, спитав:
— Чули новину, що в Іркутськ прилетів літак, а по дорозі з нього пасажири випали?
— Це новина про позаторішній сніг, — іронічно відповів Самборський. — Ви чогось новішого не привезли?
— На жаль.
Догадов пішов, узявши з мене слово, що приїду до нього на Забайкалля.
— Не люблю я цього типа, — заявиз Самборський, коли палеонтолог зник.
— Чому?
— Не знаю. Мабуть, тому, що він до мене теж симпатій особливих не виявляє.
— А ви завжди на це орієнтуєтесь?
— Ні, — розсміявся інженер. — А чого ти, Тарасе, задумався? — обернувся він до хлопчика, що справді сидів замислившись.
— Ви знаєте, — відповів той, — я десь уже бачив і чув цього товариша. Тільки ніяк не можу пригадати, де й коли саме.
— Мабуть, після того як видужував, коли жив у Аркадія Михайловича і навідувався до Антона Павловича. Це ж колишній співробітник “Зорі”.