Обплутую ногами щаблі драбинки, щоб не впасти, і напружено вдивляюся в темряву, ждучи, чи не з’являться там рятівні вогники. Ллє нічого немає. Тільки від напруження іноді щось заблищить в очах і враз зникне.
Чую, як машиніст збудив Гмирю, як той ледве не впав у воду, а потім гукнув мені кілька слів, запевняючи, що придумав, як усім заснути. Для цього він радив прив’язатися до драбинки.
Я відповідаю йому не дуже голосно, щоб не збудити Ліду, дякую за пораду.
Здається, вони скоро заснули там, прив’язавшись своїми пасками.
Я думаю про те, що коли нам доведеться загинути, то найкраще зустріти смерть заснувши. Але сон, що так знемагав мене, зник. Мені, мабуть, судилося вартувати в цій глибокій, страшній могилі.
Фосфоризований циферблат годинника показував, що час тягнеться неймовірно повільно. Щоб якось розважитись, пробував лічити секунди, ставлячи завдання долічити до п’ятисот або до тисячі. Збивався і починав знову. Знову збивався і тоді починав відновлювати в пам’яті вірші улюблених поетів. За віршами йшли казки. Тільки нічого до кінця довести не міг. Думки якось стрибали і часто повертались до того, що зараз робиться на поверхні, де Макаренко, Кротов, Догадов, Аркадій Михайлович, Тарас. Згадав Томазяна. Може, він сьогодні або завтра прилетить сюди і вже не застане свого Ватсона.
І несподівано згадав одну річ, що пояснила мені, чому нас не врятували і… мабуть, не врятують. Щоб дістатися з підземного вокзалу до Північної штольні, треба йти тунелем. Висота тунелю, порівнюючи з висотою інших підземель, значно менша. В тунелі літостат цією драбинкою, що ми на ній сидимо, торкатиметься стелі. Значить, тунель майже доверху заповнила вода, в ньому не зможуть пропливти ні човни, ні плоти. Якщо навіть припустити, що вода з підземного озера вся вийшла і рівень її в штольні не підійматиметься, то сюди ніхто не зможе пройти, поки з тунелю не відкачають хоча б частину води або не випустять її в море, пробивши ті перегородки, які ще розділяють Забайкальський та Далекосхідний сектори Глибинного шляху. Значить, ми приречені на довгочасне перебування в цьому склепі без їжі, без можливості нормально поспати й відпочити. Перспектива не з приємних. Коли б хоч світло було.
Раптом проснулась Ліда. Вона повернула голову, спробувала підвестися і злякано спитала:
— Що це?
— Виспались? — і собі спитав я, відчуваючи, як важко відповісти на її запитання.
— Де ми?
— Досі в Північній штольні.
— А чого темно?
— Електрика щось… погасли лампочки.
Нарешті вона отямилась і згадала те, що, мабуть, видалося жахливим сном. Як хотілося, щоб це справді був лише сон! Але то була страшна дійсність.
— А де машиніст і технік?
— Вони сплять, поприв’язувавшись до драбинки.
— Ви правду кажете?
В голосі її бриніла тривога.
— Правду.
— Їх можна покликати?
— Можна. Ви хочете, щоб я збудив їх?
— Ні, ні…
Вона вимовила це нерішуче, гадаючи, мабуть, що наші товариші загинули.
— Запевняю вас… Можна гукнути…
— Не треба. Не будіть. Тепер поміняємось місцями. Ви спіть. Я триматиму вас.
— Ми можемо зробити так, як вони. Прив’яжемося. Буде спокійніше, і спатимемо обоє. Хоч сон у мене зник.
— А ви хотіли спати? Чому ж ви мене не розбудили?
— Це було недовго. І ви так солодко спали…
Ліда замовкла. Я хотів розвіяти її сумні думки, але не знав, як обминути те, про що ми думали. Незважаючи на темряву, ми краще вмостилися на своїх місцях, і я прив’язав її, а потім себе до щаблів.
— Ярослав сказав, що спускається нам на допомогу?
— Так. Він, напевне, вже десь близько і щось робить, щоб пробратися сюди човном.
— Чому ж так довго його нема?
— Тепер сюди важко пробратися. Може, нам доведеться провести тут більше доби, поки наспіє допомога.
Я пояснив їй, що зараз затоплення, мабуть, не загрожує нам: вода перестала прибувати, — отже, все горішнє озеро витекло в тунель.
— Слухайте, — раптом зляканим голосом вимовила Ліда, — вони до нас не прийдуть.
— Чому?
Трапилося те, чого я так боявся: дівчина згадала висоту тунелю і збагнула безнадійність нашого становища. Мої вигадки не могли обманути її.
— Але ж вони швидко випустять воду з тунелю, — сказав я і знову нагадав Ліді про план прориву перемичок між секторами.