— А чи вам смерті забажалося? — спитав Набокін.
— Чому ж смерті? — здивувався хлопець.
— Шестеро на тих драбинах не всиділи б. Хтось із нас неодмінно загинув би.
— Ну, якби ми зосталися, то… ми з Аркадієм Михайловичем щось би вигадали, — так серйозно і впевнено відповів хлопець, що присутні не могли не розсміятися.
Аркадій Михайлович сказав:
— Чули б ви, які суперечки точилися про те, чи можна вас врятувати, чи ні. Половина людей з олівцями в руках весь час підраховувала, який рівень води в штольні. Електрики пройшли тунель по шию в воді і знайшли місце, де порвалися електропроводи. Вони витягли їх і полагодили.
Ми згадали, як несподівано рушив літостат, а Набокін розповів, до чого це призвело б, коли б наші рятівники спізнились хоч би на хвилину.
— А чого ж там проводи порвались? — поцікавився Гмиря.
— Невідомо, — відповів Тарас. — Електрики говорять, що вони не порвані. їх або розрізали ножем, або ж розрубали сокирою.
Я аж підскочив, почувшії таке.
— Хто ж це зробив?
Але і Тарас, і Аркадій Михайлович тільки розвели руками. Професор при цьому відвів свій погляд убік.
— Коли б електрики того провода не полагодили, — сказав Гмиря, — то, мабуть, нас не врятували б.
— А може, навпаки? — сказав я. — Коли б не чіпали тих проводів, ми не зазнали б такого страху.
Та на мої слова ніхто не звернув уваги.
— Сьогодні вдосвіта, — промовив усезнаючий хлопчина, — рівень води усе ще підвищувався з швидкістю приблизно міліметр на годину.
В цей час до їдальні зайшов Догадов.
Важко сказати, кого з більшою радістю я міг зустріти. Він же, по суті, врятував понад двісті людей з Північної штольні. Саме він врятував в останню мить Ліду Шелемеху. Ще сьогодні ранком в розмові зо мною Кротов натякнув, що Макаренко сповістив Саклатвалу про героїзм та розпорядливість палеонтолога і просив порушити перед урядом клопотання про нагородження його.
Ми, останні четверо врятованих, повставали з своїх місць, щоб привітати відважного палеонтолога. В кімнаті стало шумно.
— Ви не такі хворі, якими я гадав вас побачити, — говорив Догадов, вміщуючись на кріслі серед нас. — Коли й далі так будете поводитися, — жартував він далі, — то лікар напевне пошле вас до тунелю на аврал.
— Ні, — відказав лікар, — через хвилину я накажу розвести їх по кімнатах і забороню протягом двох днів приймати гостей.
— Якщо нам загрожують такими страшними репресіями, — в тому ж жартівливому тоні запропонував я, — то давайте сидіти, не розтуляючи ротів.
Але ми й так поводилися дуже спокійно, бо енергії на бурхливі вияви радості нам надовго невистачило.
— Я ще не встигла подякувати вам, — звернулась до палеонтолога Ліда. — Пробачте мені й дозвольте потиснути руку за те, що ви зробили.
Догадова схвилювали слова дівчини. Він почав запевняти, що то все дрібниці, на які не варт звертати уваги, що він радий кожного дня робити їй таку послугу, хоч і певний, що навряд чи Лідія Дмитрівна дуже бажає повторення таких ситуацій кожного дня.
Одним словом, усім нам було весело й приємно, як буває людям, які після довгої розлуки або страшної небезпеки потрапляють до товариства своїх найближчих друзів і знають, що небезпека минула й більше не повториться.
І раптом мене вразило обличчя Аркадія Михайловича. Професор дивився на всіх трохи насуплено, немов був чимсь невдоволений. Впало також мені в очі, що Тарас десь зник. Я був повернувся до професора, щоб спитати, куди подівся його секретар, але хлопчина повернувся до їдальні в супроводі Кротова.
Інженер був дуже схвильований і навіть не старався цього приховати.
— Товариші, пробачте, що перериваю вашу приємну розмову, — занепокоєно звернувся він до нас, — але становище в тунелі знов несподівано ускладнилось і вимагає негайного втручання енергійних людей. Макаренко і я, обидва ми просимо палеонтолога Догадова прийти нам на допомогу.
Догадов зараз же звівся на рівні ноги.
— Я до ваших послуг.
— А що сталося? — спитала Ліда.
В цю мить Тарас і професор Довгалюк обмінялись незрозумілими для мене поглядами. Здається, вони помітили, що я звернув на них увагу, бо Аркадій Михайлович ще більше нахмурився. Хлопчина ж уп’явся очима в інженера та палеонтолога, прислухаючись до їх розмови.
— В стовбурному ході обвал, — пояснював Кротов. — Треба рятувати ліфтових робітників, які там залишились.
— Так не будемо гаяти часу! — скрикнув Догадов і похапцем рушив до виходу.
За палеонтологом пішов інженер, а за ним кинувся Тарас.