На мою думку, йому не можна було відмовити в логічності. Він добре обгрунтував свою пропозицію.
Але в залі несподівано прозвучало слово, яке, мов батогом, хльоснуло доповідача:
— Нісенітниця!
Це сказав Опок, сказав на весь голос. Макаренко почервонів, одначе не перервав доповіді, нічим не виказав свого обурення.
Біля мене тихенько вилаявся Кротов.
— Це ж більш ніж неввічливо, — прошепотів він, киваючи на Опока. — Будеш виступати, тоді й скажеш.
Проте він скоро заспокоївся. Доповідач перейшов до теми, яка найбільше цікавила мого сусіда. Макаренко заговорив про вентиляцію.
— В гірничому будівництві вентиляція, як санітарно-гігієнічний засіб, має величезне значення. Не буду говорити, в яких розмірах нам доведеться будувати вентиляційні установки. Вони визначаються масштабами нашого будівництва. У нас є спеціальна служба вентиляції. Запроектовано низку потужних вентиляційних агрегатів, які даватимуть можливість дуже швидко змінювати повітря в тунелі. Все зіпсоване, забруднене, а може, й отруєне повітря ми з допомогою цих вентиляційних станцій зможемо викачати протягом кількох хвилин. В усьому тунелі від Москви до Тихого океану ми зможемо змінити негідне повітря на свіже протягом якихось десяти хвилин.
— Зайва розкіш! — промовив хтось.
Доповідач не звернув уваги і на цю репліку. Він спокійно розповідав далі про систему вентиляційних установок, про витрату на них матеріалів, робочої сили та часу.
Після цього він зачепив ще одне, нібито дрібне питання — про форму електровозів, проектованих для тунелю.
— На думку багатьох видатних спеціалістів, наша система прокладання колій у тунелі не дасть можливості повністю використати обтічні форми для електровозів і вагонів. Ми не вважаємо це за велике нещастя. Навпаки, необтічна форма дозволить нам побудувати значно потужніші електровози. Звичайно, необтічна форма все ж таки вповільнюватиме їх рух. Та з цим доведеться примиритися, бо іншого виходу ми не знайшли і, очевидно, найближчим часом не знайдемо.
Обличчя в багатьох членів Ради зовсім похмурнішали. Дехто ледве стримувався від негайного виступу з гострою критикою тверджень доповідача. Але ще більше обурення викликали його останні слова:
— Герметизація тунелю і всі проблеми, зв’язані з цією герметизацією, примушують нас чималою мірою збільшити витрати проти того, що передбачалося раніш, і перенести термін здачі Глибинного шляху до експлуатації приблизно на один рік. З відповідним проханням управління будівництва вже звернулось до уряду… Я хочу сподіватися, що Наукова рада підтримає цю пропозицію начальника нашого будівництва.
— Я хотів би знати, хто начальник будівництва? — прохрипів голос професора Лоріса.
Товстун уже не міг стримувати свого обурення.
— Здається, це відомо всім, — відповів Макаренко, сходячи з трибуни. — Начальник будівництва Глибинного шляху — академік Саклатвала.
— А мені здалося, що інженер Макаренко.
Я вже подумав був, що скандал, який назрівав протягом доповіді, вже почався.
Але над столом звівся Саклатвала, і все стихло.
— Ми прослухали доповідь інженера Макаренка, — спокійно мовив він. — Переходимо до її обговорення. Перше слово належить полковникові Файзулову.
Не можу сказати, що представник Генерального штабу враз заволодів увагою присутніх.
Говорив він спокійно й чітко, як і належить військовому. Тон його, здавалося, мав би заспокоїти розхвильованих членів Ради. Та слова його що далі, то більше підносили те хвилювання.
Файзулов зупинився на стратегічній оцінці міжнародного становища та на підготовці деяких держав, що їх минула війна нічого не навчила, до нападу на нас. Він підкреслював важливість якнайшвидшого закінчення будівництва тунелю, бо воно поліпшить наші комунікації і дасть командуванню змогу маневрувати озброєними силами між Заходом і Сходом в тому разі, якщо ворог нападе на нас з двох напрямків.