Розуміється, що люди в штольні були схвильовані нашим прибуттям і кожному хотілося швидше звідси вибратися. Справді, кілька чоловік рушили водою слідом за техніком, але на плоти їх не пустили. Розмовляти з усіма одразу було неможливо, бо на кожній вагонетці стояло лише два-три чоловіки, а вагонетки розтяглись по всій штольні.
— Більше людей на літостатах, — сказав Гмиря.
Ми пропливли до кінця штольні, де стояли літостати.
— А чому ви не пересунули літостатів ближче до виходу? — спитав я.
— Нема струму, — відповів технік. — Мабуть, десь пошкоджено електропровід.
— Телефонний зв’язок не відновився?
— Ні. Майте на увазі, що про відсутність телефонного зв’язку більшість тут не знає. Я тримаю це в секреті, щоб не доводити людей до розпачу.
— Ну, тепер настрій у всіх піднявся.
— Боюсь, що як тільки плоти зникнуть з очей, він погіршає у тих, хто тут лишиться.
Скоро ми опинились біля літостатів. Там освітлення було яскравіше. Я побачив Ліду, Аркадія Михайловича, Тараса і кількох знайомих.
— Не турбуйтеся, товариші, виручимо! — крикнув Догадов.
На всіх обличчях позначилася надзвичайна радість. Але ні, не на всіх. Аркадій Михайлович виглядав настороженим, а Тарас був похмурий. Вони або не вірили в порятунок, або були чимось стривожені. Ліда, хвилюючись, тиснула мені й Догадову руки. Вона просила забрати насамперед поранених і виснажених, яких їй довелося доглядати. Тут було краще, ніж на вагонетках, бо літостати давали змогу розміститися на них з певними вигодами. Вони мали виступи, майданчики й кабінки. Все це вузьке й коротке, але сухе й освітлене. Плоти стали поряд одного, і на них почали переносити тих, хто потребував допомоги в першу чергу. Потім перейшли до списку.
— Я вважаю, що першими треба забрати жінок і дітей, — заявив Догадов.
— Тут тільки три жінки, — відказав Гмиря. — Дві з них уже на плоту.
— Значить, заберемо інженера Шелемеху і Тараса Чутя.
— Обов’язково.
Але Ліда і Тарас рішуче відмовилися від цього привілею. Вони посилались на те, що їхні прізвища мають бути в кінці списку і, тільки коли дійде до них черга, пересядуть на плоти. Аркадій Михайлович, прізвище якого було на початку списку, теж відмовився. Мабуть, старий не хотів залишити Тараса.
Послухавши їх, я заявив Догадову, що теж залишаюсь, щоб звільнити на плоту зайве місце. Палеонтолог обняв мене і сказав:
— Я сам би так зробив, але мені треба керувати. Бувайте! Ми скоро повернемось.
Забравши з півсотні народу, плоти повільно рушили із штольні, прямуючи до виїмки на головному шляху, де їх ждав танкохід і звідки можна було пройти до виходу з шахти пішки. Тепер на літостаті, де я примостився, залишилося зовсім мало людей. Аркадій Михайлович напівлежав, Ліда сиділа біля нього, а Тарас все ще стояв, спираючись на поренчата і стежачи за вогниками на плотах, які зникали вдалині.
— Ви стомились, Аркадію Михайловичу?
— Ні, просто заощаджую сили. Розкажіть, голубе, що діється на білому світі, як трапилась повідь, чи багато наробила шкоди, чи врятовано всіх людей і відкіля ви тут взялися, коли мусили бути в Іркутську?
Хоча мені кортіло розпитати про події у штольні, але довелося поступитися і розповідати першим. Я переказав усе, що знав про причини катастрофи і про план ліквідації поводі. Коли згадав, яке враження справило повідомлення про катастрофу в Іркутську на сесії Наукової ради, Ліда мене перебила:
— Ви теж були на сесії? Розкажіть, як вона проходила.
Я знав, що саме її цікавило найбільше, і постарався викласти все якнайдокладніше.
Мої слухачі надзвичайно уважно стежили за розповіддю, часто запитуючи про різні деталі.
— Значить, всі проти нього? — тихо спитала Ліда.
— Здається. Кротов хотів виступити на захист Ярослава, але не встиг. З усіх інженерів тільки він, мабуть, цілком підтримує Макаренка. Правда, я знаю ще одного чоловіка, який без жодних застережень відстоює проект герметизації тунелю.
— Хто це? — поцікавилася Ліда.
— Наш новоявлений палеонтолог.
— Догадов? — в один голос вигукнули Ліда і Тарас.
Але якщо дівчина вигукнула це майже радісно, то у Тараса здивування прозвучало немов застережливо.
— Він тямущий журналіст, — сказав я про Догадова. — Може й не помиляється, коли підтримує проект Макаренка.
Потім я розповів, як летів літаком, і нарешті почав вимагати докладної розповіді про їхні пригоди.