— Вісімдесят вісім…
— Вісімдесят сім…
Він був уже в шлюпці. Люк зачинився, запобіжники надійно увійшли в гнізда. Та Одіссеїв голос ще долинав з динаміка.
— П'ятдесят чотири…
— П'ятдесят три…
«Що ж, — подумав Валгус. — Пора…»
Шлюпку викинуло з корабля, і вона полетіла шкереберть. Валгус швидко вирівняв її. Зв'язку з Одіссеєм більше не було, проте Валгус лічив про себе з п'ятисекундними інтервалами.
Він лічив точно. Коли він сказав «нуль», «Одіссей» здригнувся. Грізні двигуни його метнули першу порцію перетвореної в кванти речовини. А за хвилину він був уже далеко — все прискорюючи і прискорюючи хід, мчав туди, де жили кораблі.
Валгус чекав, не рушаючи з місця. Корабель був уже дуже далеко, а Валгус усе ждав. І ось, нарешті, в тій далечині блиснув слабкий спалах. І це було все.
— Він проламав стінку вдруге, — сказав Валгус. — А тепер час і мені…
Він подивився на прилади. Пеленг наукової бази було добре чути. Валгус вивів шлюпку на курс і ввімкнув двигуни.
— От і скінчилась моя одіссея, — сказав він. — Побурлакував. Лечу до людей, до друзів.
Лечу до друзів. Але й розлучаюся з ними. Ми ж бо завжди були друзі: люди і кораблі.
ЗМІСТ
Чорні Журавлі Всесвіту
Глибокий мінус
Люди і кораблі