Я прийшла до річки, тому що не мала більше куди йти, не мала з ким говорити. Людина, з якою я справді хотіла б поговорити — це був Шон, але я не могла його знайти. Мені сказали, що він переїхав у місце під назвою Піті Мі («Пожалійте мене») у графстві Дарем — це звучить як жарт, але це правда. Місто таке є, а його там немає. Адресою, яку мені дали, виявився порожній будинок із плакатом «Здам». Я навіть зв’язалася із в’язницею Френкленд, де Патрік проведе решту життя, але там сказали, що старого ніхто не відвідував з моменту його прибуття.
Я хотіла б спитати в Шона, де правда. Я не думала, що він міг би сказати мені, тепер він уже не в поліції. Я думала, що він міг би пояснити й те, як це він прожив життя так, як прожив, і чи знав він уже про все, що зробив його батько, коли нібито розслідував смерть Нел. Це не було б такою вже натяжкою, якби й знав. Він же захищав свого батька все життя.
Річка сама по собі не давала жодних відповідей. Коли місяць тому рибалка наступив у грязюці гумаком на мобільний телефон і дістав його, у мене була надія. Але телефон Нел Ебботт так і не сказав нам нічого такого, чого б ми не знали із записів. Якщо був якийсь компромат — фотографії, зображення, які пояснили б усе, що залишилося непоясненим, — то ми не мали можливості доступу до нього — телефон навіть не вмикався, він був мертвий, його нутрощі заіржавіли від води, забилися мулом.
Коли Шон поїхав, зосталася гора документів, з якими треба було возитися, наводити довідки; залишалися без відповіді запитання стосовно того, що саме знав Шон, коли і чому це все так по-розпиздяйськи розслідувалося. І не тільки справа Нел, а й справа Гендерсона теж: як це він просто взяв і безслідно зник у нас з-під носа?
Ну а я просто знову й знову перечитую те, що на допиті сказав Патрік. Браслет Нел, зірваний з її зап’ястя, коли Патрік схопив її за руку. Їхня боротьба там, на скелі, перш ніж він штовхнув її. Але не було жодних синців на тих місцях, де він казав, що хапав її, жодних слідів на її зап’ясті, звідки він зірвав той браслет, жодних ознак боротьби взагалі. І застібка на браслеті була ціла.
Я постійно на це вказувала, але після всього, що сталося, після зізнання Патріка, відставки Шона й усякого підмазування і заминання ніхто вже не мав настрою слухати хоч щось.
Я сиділа на березі річки й відчувала, те, що вже відчувала давно: що все це, історії Нел, Лорен і Кейті — вони неповні, незавершені. Я так і не побачила всього, що можна було розгледіти.
У Гелен була тітка, яка жила біля Піті Мі, що на північ від Дарема. Вона мала ферму, і Гелен пригадувала, як їздила туди колись влітку, годувала віслюків шматочками моркви й збирала ожину в живоплоті. Тітки вже не було; щодо ферми вона не була впевнена. Місто було занехаяніше й бідніше, ніж вона пам’ятала, і не було видно жодних ослів, але містечко було маленьке й анонімне: ніхто не звернув на неї жодної уваги.
Вона знайшла собі роботу, для якої вона була більш ніж кваліфікована, і невелику квартиру на першому поверсі із власним двориком. Туди сонце зазирало після обіду. Коли вони з Шоном перебралися в місто, то винайняли будинок, але це тривало всього кілька тижнів, а потім вона прокинулася одного ранку — а Шона не було, тож вона віддала ключі господареві й стала шукати інше місце.
Вона не намагалася з ним зв’язатися. Вона знала, що він не повернеться. Їхня сім’я була зламана, вона й мала зламатися без Патріка, він був тим цементом, який утримував їх разом.
Її серце теж було розбите, про що вона не любила думати. Вона не відвідувала Патріка. Вона знала, що вона не має навіть шкодувати його: він зізнався у вбивстві своєї дружини, у холоднокровному вбивстві Нел Ебботт.
Не холоднокровному, ні. Це не так. Гелен розуміла, що Патрік бачив усе в чорно-білих тонах і вважав, щиро вірив, що Нел Ебботт була загрозою для їхньої сім’ї, їхньої єдності. Вона була такою. І, отже, він діяв. Він зробив це не заради Шона, він зробив це заради неї. Це не так уже й холоднокровно, хіба ж ні?
Але щоночі їй снилося те саме страхіття: Патрік топить кицьку. Уві сні його очі були заплющені, а в кішки — розплющені, і коли тварина щосили випручувалася, то вона бачила, що її очі яскраво-зелені, як у Нел Ебботт.