— Вибачте, вибачте, — пробурмотіла вона, обходячи мене. Я не рухалася, не дихала, не могла сковтнути, у мене всередині все перетворилося на рідину. Це був він.
Так, старший, не такий гарний, підтоптаний — але безумовно він. Лихий чоловік. Я чекала, коли він гляне на мене. Я подумала, що якби він глянув, то сталося б одне з двох: або я заплачу, або кинуся на нього. Я чекала, але він не дивився на мене. Він дивився на Ліну, пильно спостерігаючи. Тепер у мене всередині все скрижаніло.
Я пішла наосліп, розштовхуючи людей. Він стояв осторонь, і далі не зводячи очей з Ліни. Дивився, як вона знімає туфлі. Чоловіки дивляться на таких дівчат, як Ліна, по-всякому: у їхніх очах може бути бажання, голод, відраза. Мені не було видно його очей, але мені це й не було потрібно. Я знала, що в них.
Я рушила, у горлі в мене клекотіло. Люди дивилися на мене з жалем чи сум’яттям, мені було байдуже. Мені потрібно було дістатися до нього… І тут він різко повернувся й рушив геть. Він швидко пішов доріжкою і вийшов на автостоянку, а я стояла, в мене раптово відновилося дихання, від адреналіну в голові все попливло. Він сів у великий зелений автомобіль і поїхав.
— Джулс? Із вами все гаразд? — Біля мене з’явилася сержант Морґан і поклала руку мені на плече.
— Ви бачили цього чоловіка? — спитала я в неї. — Ви його бачили?
— Якого чоловіка? — роззирнулася вона. — Кого?
— Він лихий чоловік, — сказала я. Вона стривожилася.
— Де, Джулс? Хтось щось зробив… сказав… вам?
— Ні, я… ні.
— Який чоловік, Джулс? Про кого ви?
Язик у мене заплутався, ніби в очереті, а рот наче став повний мулу. Я хотіла сказати їй, хотіла сказати: я пам’ятаю його. Я знаю, на що він здатний.
— Кого ви бачили? — спитала вона мене.
— Роббі, — нарешті вимовила я це ім’я. — Роббі Кеннона.
1993 рік
Серпень
Я й забула. Перед футболом трапилося ще дещо. Я сиділа на рушнику, читаючи книжку, ще нікого навколо не було, а потім прийшли ви. Ти і Роббі. Ти не бачила мене під деревами, ти побігла за ним у воду, ви плавали, хлюпалися й цілувалися. Він узяв тебе за руку і потягнув до краю води, навалився на тебе, притис твої плечі до землі, вигнув спину і поглянув угору. І побачив, що я спостерігаю. І всміхнувся.
Пізніше того самого дня я повернулася додому сама.
Я зняла картатий купальник і джинсові шорти й замочила в холодній воді у раковині. Я набрала собі ванну, залізла в неї й подумала, що ніколи не позбудуся цього всього жахливого м’яса.
Велика дівчинка. Здоровенна. Ноги футбольні.
Занадто велика для простору, де я живу, мене завжди забагато. Я займаю дуже багато місця. Я занурилася у ванну, і вода піднялася. Еврика.
Повернувшись до своєї кімнати, я залізла під ковдру й лежала там, задихаючись від горя, жалю до себе й провини, адже моя мати лежала в ліжку в сусідній кімнаті. Вона помирає від раку молочної залози, а я тільки й думаю, як не хочу, щоб це тривало, не хочу жити.
Я заснула.
Мене розбудив батько. Він мав повезти матір до лікарні на нові обстеження, і вони збиралися ночувати в місті, бо коли все зроблять, буде пізня година, і вона втомиться. Вечеря в духовці, сказав він, розігрієш.
Нел була вдома, я знала: мені було чути її музику в сусідній кімнаті. За якийсь час музика затихла, а потім стало чути голоси, тихі, потім дедалі голосніші, та інші звуки: стогони, кректання, важке дихання. Я вилізла з ліжка, вдягнулася і вийшла в коридор. Горіло світло, двері в кімнату Нел були ледь прочинені. Там було темніше, але я чула її, вона говорила щось, вона вимовляла його ім’я.
Майже не дихаючи, підступила на крок. Крізь щілину в дверях я могла розгледіти їхні фігури, які рухалися в темряві. Я не могла змусити себе відвести погляд, я дивилася, доки почула, як він видає гучний, тваринний рев. Потім він засміявся, і я зрозуміла, що вони скінчили.
На першому поверсі всюди горіло світло. Я ходила й вимикала його, потім забрела на кухню й зазирнула в холодильник. Я дивилася на те, що в ньому, і краєм ока помітила пляшку горілки на столі, відкриту, почату. Я зробила так, як робила Нел: налила півсклянки апельсинового соку і долила горілки, а потім, готуючись до неприємного, гіркого алкогольного смаку, який я відчувала, куштуючи вино й пиво, надпила. І виявила, що напій солодкий, зовсім не гіркий.