Це заспокоювало, але це теж була неправда. Я знав, що це неправда.
— Її аналізи крові були негативними, Луїзо, — сказав я. — Я не знаю, як довго це… це рімато?.. Я уявлення не маю, як довго воно залишається в системі, але… — Я звівся на ноги, дістав пластиковий пакет для бутербродів із шухляди й дав Луїзі. Вона взяла флакон зі столу і вкинула в пакет. Я запечатав його.
— Ми можемо перевірити.
— І тоді ми дізнаємося, — сказала вона, знову тяжко дихаючи.
Правду кажучи, ми не дізналися б. Навіть якщо були сліди препарату в її кровоносній системі, навіть коли щось ми пропустили, це нічого вирішального нам не дало б.
— Я знаю, що вже пізно, — сказала Луїза, — але я хочу, щоб про це стало відомо. Я хочу, щоб усі знали, що зробила Нел Ебботт. — Господи, вона могла дати таблетки іншим дівчатам… Вам потрібно поговорити з вашою дружиною про це — як директорка, вона повинна знати, хто продає цю гидоту в її школі. Вам потрібно перевірити шафи школярів, потрібно…
— Луїзо, — я сів поруч із нею, — трохи повільніше. Звичайно, ми будемо сприймати це серйозно — неодмінно — але ми ніяк не можемо точно сказати, як ця пляшечка потрапила в руки Кейті. Цілком можливо, що Нел Ебботт купила таблетки для себе…
— І що? Що ви хочете сказати? Що Кейті їх украла? Як ви смієте навіть припустити таке, Шоне! Ви знали її…
Двері кухні заторохтіли — вони заїдають, особливо після дощу — і відчинилися. Прийшла Гелен, розхристана, у спортивних штанах і футболці, із розпатланим волоссям.
— Що відбувається? Луїзо, що трапилося?
Луїза похитала головою, але нічого не відповіла. Вона закрила обличчя руками.
Я встав і сказав Гелен, не підвищуючи голосу:
— Будь ласка, лягай спати. Далі немає про що турбуватися.
— Але…
— Мені просто потрібно трохи поговорити з Луїзою. Усе гаразд. Іди нагору.
— Добре, — сказала вона обережно, дивлячись на жінку, яка тихо схлипувала за нашим кухонним столом. — Якщо ти певний…
— Цілком певний.
Гелен тихо вийшла з кухні, причинивши за собою двері. Луїза витерла очі. Вона якось дивно на мене глянула, мабуть, гадаючи, де була Гелен. Я міг би пояснити: вона погано спить, у мого батька теж іноді безсоння, іноді вони сидять разом, розгадують кросворди, слухають радіо. Я міг би це пояснити, але мені раптом це здалося обтяжливим, тому я натомість сказав:
— Я не думаю, що Кейті крала щось, Луїзо. Звичайно, ні. Але вона могла б… Не знаю, підняти цю пляшечку, замислившись. Може, з цікавості. Ви кажете, що це було в кишені куртки? Може, вона її підняла й забула.
— Моя дочка не бере нічого з чужих будинків, — кисло відповіла Луїза, і я кивнув. Немає сенсу сперечатися про це.
— Я завтра із самого ранку цим займуся. Відішлю у лабораторію, і ми знову перевіримо за аналізами крові Кейті. Якщо я пропустив щось, Луїзо…
Вона похитала головою.
— Я знаю, що нічого не зміниться. Я знаю, що не поверну її, — сказала вона тихо. — Це просто допомогло б мені. Допомогло б зрозуміти…
— Звичайно. Я розумію вас. Хочете, я відвезу вас додому? — запитав я її. — Вашу машину можу потім зранку пригнати.
Вона знову похитала головою і всміхнулася тремтячими губами.
— У мене все гаразд, — сказала вона. — Дякую.
Відлуння її «дякую» — необґрунтованого, незаслуженого — ще чулося мені в тиші, коли вона пішла. Я був геть розбитий, і зрадів, почувши кроки Гелен на сходах: тепер я буду не сам.
— Що відбувається? — спитала вона, увійшовши в кухню. Обличчя в неї було бліде й дуже втомлене, із темними, як синці, колами під очима. Вона сіла за стіл і взяла мене за руку.
— Що тут робить Луїза?
— Вона знайшла дещо, — сказав я. — Те, що, як вона думає, може мати якийсь стосунок до того, що трапилося з Кейті.
— О Боже! Шоне, що?
Я надув щоки.
— Я не повинен… мабуть, наразі ще не повинен обговорювати це детально. — Вона кивнула й стиснула мою руку. — Скажи, коли востаннє у вас у школі вилучали наркотики?
Вона насупила брови.
— Ну, оцей малий смердюк Ватсон — Ієн — у нього вилучили трохи марихуани в кінці чверті, а до цього… та давно не було. Давненько не було. Здається, у березні цього року було ще оте з Лаємом Маркемом.
— Таблетки, так?
— Так, екстазі. Або щось на кшталт екстазі та рогіпнол. Його виключили.
Я туманно пригадав той випадок, хоча зазвичай я в таке не заглиблююся.
— А після того не було нічого, так? З таблетками для схуднення у вас не стикалися, ні?