1993 рік
Серпень
Роббі залишив мене на вікні. Я допила горілку. Я ще ніколи не була п’яна і не розуміла, як швидко настає оце падіння — від захвату до відчаю, згори вниз. Надія, здавалося, раптово зникла, світ спохмурнів. Я не могла ясно мислити, але відчувала, що мій хід думки має сенс. Річка — це вихід. Треба йти до річки.
Уявлення не маю, чого я хотіла, коли я попленталася від стежки, понад берегом, понад течією. Я ішла наосліп; ніч здавалася чорнішою, ніж будь-коли, безмісячною, мовчазною. Навіть річка була тиха, гладенька, ковзка, як рептилія, вона повзла поряд зі мною. Я не боялася. Що я відчувала? Приниження, сором. Провину. Я дивилася на нього, я спостерігала за ним, спостерігала за ним із тобою, і він побачив мене.
Від Млина до затону милі, мабуть, зо дві, тож я дійшла не одразу. Я й за кращих часів не відзначалася прудкістю, а в темряві, у такому стані, я була ще повільніша. Так що, мабуть, ти не йшла просто за мною. Але врешті-решт ти прийшла.
Я вже була у воді. Пам’ятаю холод навколо кісточок, потім навколо колін, потім тихе занурення у темряву. Холод зник, усе моє тіло тепер горіло до самої шиї, виходу не було, і ніхто мене не бачив. Я була схована, я зникала, не займаючи занадто багато місця, не займаючи жодного місця взагалі.
Жар гудів у моєму тілі, він розвіявся і холод повернувся, але не на шкірі, а всередині, у кістках — холод, важкий, як свинець. Я втомилася, до берега, здавалося, було дуже далеко, і я не була певна, що зможу дістатися назад. Я рухалася, била ногами, але не діставала до дна, тож я подумала, що, може, просто трохи мене понесе вода, безтурботну, невидиму.
І мене несло. Вода накривала моє лице, щось пробігало по мені, м’яке, як жіноче волосся. Мені стисло груди, я вдихнула, ковтаючи воду. Десь далеко я почула жіночий крик. Ліббі, казала ти, її можна іноді почути вночі, як вона благає… Я щосили боролася, але щось стискало мені ребра; я відчула її руку на моєму волоссі, раптово й різко, і вона потягла мене на глибину. Тільки відьми випливають.
І то була не Ліббі, звичайно, це була ти, ти мене гукала. І ти хапала мене за волосся, тягла вниз. Я пручалася. Ти тягла мене в воду чи з води? Ти вчепилася у мій одяг, у мою шкіру, подряпавши мені шию і руки — на додачу до тих подряпин, які Роббі залишив у мене на ногах.
Зрештою ми опинилися на березі, я стояла на колінах, задихалася, і ти — наді мною, ти кричиш.
— Ах ти суко, ти дурна жирна суко, що ж ти наробила?! Що ж ти робиш?!
Ти впала на коліна й пригорнула мене, і тут відчула запах алкоголю від мене і знову почала кричати:
— Тобі тринадцять, Джуліє! Тобі не можна пити, не можна… Що ж ти робиш?! — Твої кістляві пальці вп’ялися у мої руки, ти мене різко потрусила. — Чому ти це зробила? Нащо? На зло мені, чи що? Щоб мама з татом сердилися на мене? Господи, Джуліє, та що ж я тобі зробила?
Ти відвела мене додому, потягла мене нагору, набрала ванну. Я пручалася, але ти мене силоміць роздягла й засунула в гарячу воду. Незважаючи на спеку, мене всю тіпало. Я не лягала. Я сиділа, зіщулившись, і мій живіт згорнувся у тугий і незручний рулон, а ти набирала гарячу воду руками й поливала мене.
— Господи, Джуліє. Ти ж маленька дівчинка. Тобі не можна було… Не треба було…
У тебе, схоже, не було слів. Ти витерла мені обличчя рушником. Усміхнулася. Ти намагалася бути доброю.
— Усе гаразд. Усе нормально, Джуліє. Усе добре. Вибач, що я накричала на тебе. І — вибач, що він тебе образив. Але ж чого ти чекала, Джуліє? От чесно, чого ти очікувала?
Я дозволяю тобі купати мене, твої руки набагато лагідніші, ніж тоді на затоні. Цікаво, як ти можеш так спокійно сприймати це зараз, я думала, ти будеш злішою. Не тільки на мене, а й узагалі щодо мене. Я, мабуть, перебільшую, чи, може, ти просто не хочеш думати про це.
Ти взяла з мене обіцянку, що я нічого не розповім батькам про те, що сталося.
— Пообіцяй мені, Джуліє. Ти не скажеш їм, ти нікому не розповіси про це. Добре? Ніколи. Нам не можна говорити про це, добре? Тому що… Тому що тоді в нас усіх будуть неприємності. Добре? Тільки не кажи про це. Якщо ми не будемо говорити про це, то воно ніби й не сталося. Нічого не сталося, добре? Нічого не сталося. Пообіцяй мені. Обіцяй мені, Джуліє, що ти ніколи не розповідатимеш про це.
Я дотримала своєї обіцянки. А ти — ні.
2015 рік