— Цим ми займемося пізніше, — сказав він із сумним і серйозним виразом обличчя. — Але спочатку ми маємо поговорити з тобою про Марка Гендерсона.
Мене кинуло в холод, у животі все скрутило, як тоді, коли відчуваєш: зараз буде біда. Вони дізналися. Мені водночас стало жахливо — і полегшало на душі, але я намагалася щосили втримати геть байдуже й наївне обличчя.
— Так, — сказала я. — Я знаю. Я побила йому вікна.
— А чому ти побила йому вікна? — спитала Ерін.
— Тому що мені було нудно. Тому що він — мудак. Тому що… Тому що…
— Годі, Ліно! — перервав мене Шон. — Припини клеїти дурня.
Вигляд у нього був помітно роздраконений.
— Ти ж знаєш, що ми говоримо не про це, чи не так?
Я не сказала ні слова, я просто дивилася у вікно.
— Ми говорили з Джошем Віттекером, — сказав він, у животі в мене знову перевернулося. Я ж і розуміла: Джош не зможе мовчати про це вічно, але сподівалася, що погром у Гендерсона його задовольнить, принаймні на деякий час.
— Ліно? Ти мене слухаєш? — Шон нахилився вперед на стільці. Я помітила, що його руки трохи затремтіли. — Джош зробив дуже серйозну заяву про Марка Гендерсона. Він сказав нам, що Марк Гендерсон перебував у стосунках — сексуальних — із Кейті Віттекер протягом кількох місяців, перед тим, як вона померла.
— Дурниці! — сказала я і спробувала розсміятися. — Це повна фігня.
Усі дивилися на мене, і я нестримно почала червоніти.
— Це фігня, — повторила я.
— А навіщо йому було таке вигадувати, Ліно? — запитав мене Шон. — Навіщо молодшому братові Кейті придумувати таку історію?
— Не знаю, — сказала я. — Не знаю. Але це не так.
Я дивилася на стіл і намагалася придумати причину, але моє обличчя усе горіло й горіло.
— Ліно, — промовила Ерін, — ти, очевидно, не кажеш правди. Тільки-от значно менш зрозуміло, навіщо про таке брехати. Чому ти намагаєшся захистити людину, яка використала твою подругу?
— Ах ти ж бля!
— Що? — запитала вона й присунулася просто до мого обличчя. — Що «бля»?
Щось у ній таке було — і в тому, як близько вона до мене, і у виразі обличчя, що мені аж захотілося врізати їй.
— Він не використав її. Вона не була дитиною!
Вигляд у неї став такий задоволений, що мені ще дужче захотілося дати їй у пику, а вона говорила далі.
— Якщо він її не використав, то чому ж ти так його ненавидиш його? Ревнуєш?
— Я думаю, що вже досить, — сказала Джулія, але ніхто не послухав її.
Ерін просто говорила далі, тисла й тисла на мене.
— Ти хотіла його собі, так? Ти розсердилася, тому що ти думала, що ти красивіша, що вся його увага має належати тобі?
Тут я зірвалася. Я знала: якщо вона не заткнеться, я її вдарю, так що я просто сказала:
— Я ненавиджу його, суко ви дурна! Я ненавиджу його, тому що він забрав у мене її!
Тут усі замовкли.
Тоді Шон спитав:
— Він забрав її у тебе? Як саме, Ліно?
Я уже нічого не могла вдіяти. Я просто заїбалася й не витримувала, та й було очевидно: вони все одно це з’ясують так чи інакше, коли вже Джош до них прийшов і хавало своє розкрив. Але головне — я просто дуже втомилася, у мене сил вже не було брехати. Так що там, сидячи в нас на кухні, я її зрадила.
Я обіцяла їй. Після того, як ми посперечалися, після того, як вона пообіцяла мені, що порве з ним і більше з ним не бачитиметься, вона змусила мене заприсягтися: хай там що, незалежно ні від чого, що ніколи нікому про це не розповім. Ми пішли разом на затон уперше за сто років. Ми сиділи під деревами, де ніхто нас не бачив, і вона плакала й тримала мене за руку.
— Я знаю, ти вважаєш, що це неправильно, — сказала вона, — що я не повинна була з ним. Я розумію. Але я кохала його, Ліно. Я досі його кохаю. Він для мене все. Я не можу його образити, просто не можу. Я не можу цього витримати. Будь ласка, не роби йому нічого поганого. Будь ласка, Ліно, збережи цю таємницю заради мене. Не заради нього: я знаю, що ти його ненавидиш. Зроби це заради мене.
І я спробувала. Я дійсно постаралася. Навіть коли моя мама прийшла до мене в кімнату і сказала мені, що її знайшли у воді, навіть коли Луїза прийшла до нас напівмертва від горя, навіть тоді, коли цей шматок лайна написав у місцевих газетах, яка вона була чудова учениця, як вся школа її любила й нею захоплювалася. Навіть коли він підійшов до мене на похороні матері й висловив свої співчуття, я, сука-блядь, просто язика прикусила.
Але я вже кілька місяців кусала себе за язик, і якби не припинила, то відкусила б його нафіг — і вдавилася ним.