Можливо, він мав був розлютитися, але переважно він був злий на Шона, тому що це була його помилка — привести її туди. Гелен навіть не мала би бути в цьому будинку! Вона має бути вдома, у ліжку свого чоловіка. І він не мав опинятися в такій принизливій ролі — у ролі прибиральника за своїм сином. І в неделікатній ситуації — коли спав у сусідній кімнаті зі своєю невісткою. Шкіра на його руці засвербіла під пов’язкою, і він, забувшись, почухав її.
І все ж, якщо бути чесним, і він завжди намагався таким бути, то хто він такий, щоб критикувати свого сина? Він згадав, як воно — бути молодим, коли тобою крутить біологія. Він зробив для себе поганий вибір, і йому й досі було за це соромно. Вибрав красуню — слабку, егоїстичну красуню, жінку, якій не вистачало самоконтролю практично ні в чому. Ненаситну жінку. Вона пішла самовбивчим шляхом, і єдине, що дивувало його тепер, коли він над тим замислювався — це те, як довго він це терпів. Патрік розумів те, чого так і не усвідомила Лорен — скільки разів вона була небезпечно близька до загибелі.
Він почув тупіт на сходах і озирнувся. Гелен стояла у дверях, досі в піжамі, боса.
— Тату? З вами все гаразд?
Він звівся на ноги, готовий зробити чай, але вона поклала руку йому на плече.
— Сідайте. Я заварю.
Він вибрав погано один раз, але не другий. Адже Гелен обрав він. Дочка колеги, тиха, проста й працьовита: він одразу побачив, що ця буде стійка, любляча й вірна. Шона довелося умовляти. Він закохався у жінку, з якою познайомився, коли ходив у стажерах, але Патрік розумів, що це не триватиме довго, і коли все затяглося довше, ніж мало бути — він поклав цьому край. Тепер він дивився на Гелен і розумів: він зробив хороший вибір для свого сина: Гелен була прямолінійна, скромна, розумна — їй геть нецікаві подробиці життя зірок і плітки, якими, як видається, живиться більшість жінок. Вона не витрачає час на телевізор чи романи, вона працює і не скаржиться. З нею легко, вона швидко всміхається.
— Будь ласка. — Вона всміхнулася йому зараз, передаючи чай. — Ой! — Вона різко вдихнула крізь зуби. — Воно має поганий вигляд.
Вона дивилася на його руку, яку він почухав і відірвав пов’язку. Шкіра під пластирем почервоніла й набрякла, рана була темна. Гелен принесла теплу воду, мило, антисептик, свіжі бинти. Вона обробила рану й знову перев’язала йому руку, і, коли вона скінчила, він потягнувся до неї й поцілував її в губи.
— Тату! — сказала вона й лагідно його відсторонила.
— Вибач, — сказав він. — Вибач.
Сором повернувся, він тепер його просто переповнював — і гнів теж.
Жінки принижували його не раз. Спочатку Лорен, потім Джинні й так далі. Але не Гелен. Звичайно, не Гелен? А все ж вона збрехала йому сьогодні. Він бачив це на її обличчі, на її відкритому обличчі, що не звикло до обману, і він здригнувся. Він знову подумав про сон, про Лорен, яка переверталася у воді; історія повторюється, тільки жінки дедалі гіршають.
Джинні сказала: час уже щось із цим усім робити.
— Легко тобі казати, — відповіла Нікі. — Ось і ти іншої заспівала, чи не так? Раніше я, бачте, повинна була тримати язика за зубами заради мого ж таки захисту. Тепер ти кажеш мені, щоб я кидала застереження на вітер?
Джинні нічого на це не сказала.
— Ну, хай там як, а я намагалася. Ти ж знаєш, я пробувала. Я показувала в правильному напрямку. Я ж залишила сестрі повідомлення, правда? І то вже не моя вина, що ніхто мене не слухає. О, це занадто тонко, еге ж? Занадто тонко! Ти хочеш, щоб я тут ходила й на все горло про це кричала? Подивися, куди тебе завели розмови!
Вони вже сперечалися про це всю ніч.
— Це не моя вина! Ти не можеш сказати, що я винна. Я ніколи не хотіла, щоб у Нел Ебботт були неприємності. Я сказала їй, що я знала, та й усе. Ніби ти мені про це казала. Тебе взагалі не перебалакаєш. Навіть не знаю, чому я взагалі морочу собі голову з тобою!
Джинні починала діяти їй на нерви. Вона просто не замовкала. І найгірше, ну, не найгірше, найгірше — це те, що вона ні хріна не спить останнім часом — а на другому місці було те, що сестриця, можливо, має рацію. Нікі знала це з самого початку, з того першого ранку, коли, сидячи біля вікна, вона відчула: ось іще одна. Ще хтось купатися пішов. Вона подумала про це тоді; вона навіть думала, чи не поговорити з Шоном Таунсендом. Але слушно притримала язика: вона бачила, як він відреагував, коли вона згадав про його матір, як загарчав від гніву, як з нього впала машкара люб’язності. Він був сином свого батька врешті-решт.