Тієї п’ятниці ввечері у червні він на неї не чекав. Вона мала йти кудись на день народження, що від нього ніяк не могла відкрутитися. Він згадав, як відчинив двері, відчуваючи приплив задоволення, яке він завжди діставав, дивлячись на неї. А потім побачив її обличчя. Тривожне, підозріле. Його бачили ввечері на шкільній автостоянці за розмовою з Нел Ебботт. Про що вони говорили? Чому він говорив з Нел узагалі?
— Мене бачили? Хто? — здивувався він: думав, що вона ревнує.
Кейті відвернулася, потираючи рукою потилицю, як вона робила, коли нервувала чи соромилася.
— Kей? У чому річ?
— Вона знає, — тихо сказала Кейті, не дивлячись на нього, і земля під його ногами розступилася, кидаючи його в порожнечу. Він схопив її за руку, розвертаючи обличчям до себе.
— Я думаю, що Нел Ебботт знає.
І тут усе й посипалося — те, про що вона брехала йому, приховувала від нього. Ліна ось уже кілька місяців знала, брат Кейті теж.
— Господи! Господи, Кейті, як ти могла мені цього не сказати? Як ти могла… Господи!
Він ніколи раніше не кричав на неї, він бачив, яка вона перелякана, нажахана й засмучена, і все ж не міг стриматися.
— Ти розумієш, що вони зроблять зі мною? Ти, бля, розумієш, як це — сідати до в’язниці як сексуальний злочинець?
— Ти не злочинець! — плакала вона.
Він знову схопив її (і відчув приплив бажання, навіть зараз, одночасно із соромом за це).
— Але я — злочинець! Саме такий. Ти мене таким зробила!
Він сказав Кейті, щоб ішла геть, але вона відмовилася. Вона просила, благала. Вона поклялася йому, що Ліна ніколи не розповість. Ліна ніколи нікому нічого про це не скаже. «Ліна любить мене, вона ніколи б не завдала мені болю.» Вона переконала Джоша, що все уже скінчено, що нічого такого й не було, що нема про що хвилюватися, а якщо він розповість, то розіб’є серце батькам. А Нел?
— Я навіть не впевнена, чи вона знає, — промовила Кейті. — Ліна казала, що вона могла щось випадково почути… — вона затихла, і він по очах бачив: то була неправда. Він не міг повірити їй, не міг повірити жодному її слову. Цій красуні, яка причарувала, зачаклувала його, не можна довіряти.
Усе скінчено, сказав він їй і, побачивши, як вона перемінюється на лиці, випручався з її обіймів, відштовхнув, спочатку легенько, потім сильніше.
— Ні! Послухай, послухай мене! Мені не можна бачити тебе більше, отак не можна. Не взагалі не можна, розумієш? Це кінець. Цього ніколи не було. Нічого між нами немає — і ніколи не було!
— Будь ласка, Марку, не кажи такого, будь ласка! — Вона ридала так сильно, що ледве дихала, і його серце розривалося. — Будь ласка, не кажи такого. Я кохаю тебе…
Він відчув, що втрачає силу, він дозволив їй себе пригорнути, поцілувати, він відчув, що рішучість залишає його. Вона притулилася до нього, і він раптово, чітко відчув на собі інший дотик: чоловічі тіла навалюються на його розбите, покалічене, зґвалтоване тіло; він побачив цей образ і намагався прогнати його від себе.
— Ні! Ні! Ти хоч трохи собі уявляєш, що ти наробила? Ти зламала моє життя, розумієш? Коли це випливе нагору — коли ця сука донесе в поліцію — а вона донесе — моє життя скінчиться. Ти знаєш, що роблять з такими, як я, у в’язниці? Ти знаєш, чи не так? Як ти думаєш, я це переживу? Ні. Моє життя буде скінчене! — він побачив страх і біль на її обличчі й додав: — І це станеться через тебе.
Коли її тіло виловили із затону, Марк карав себе. Кілька днів він насилу міг встати з ліжка, і все одно мав іти в люди, до школи, і бачити там її порожній стілець, горе на обличчях її друзів і батьків, а при цьому не виказувати власного. Він, той, хто найбільше любив її, не міг сумувати за нею так, як вона на те заслуговувала. Йому не можна було сумувати так, як він на те заслуговував, тому що, хоча він карався за сказане їй у гніві, але він знав, що насправді не винен у тому. Він ні в чому не винен — як це може бути? Хіба людина вільна в тому, кого кохати?
Марк почув глухий удар і підскочив, виїхав на середину дороги, потім вирівнявся і з’їхав до узбіччя, посипаного гравієм. Подивися у дзеркало заднього огляду. Він думав, що налетів на щось, але там нічого не було, тільки порожній асфальт. Він глибоко зітхнув і знову стиснув кермо, скривившись від болю в руці. Він увімкнув радіо, виставив звук на максимум.