Б и ч о к. Сором тобі, государине моя, так бідкатись! Чи не я ж пеклувався об тобі щогода, чи не я ж визволяв тебе з усякої оказії? Правда, що я тепер не вхожий до твого двору, то й не знаю, як там ти і що… Бо зять твій щось до мене не такий став, як спершу, щось вже бісом на мене дивиться… (Зітха). Бог з ним! І скортіло твоїй дочці йти за молодого, от тепер і цяцькайся та бідкайся! (Озирається, потім тихо балака). А казав тобі, скілько разів казав: віддай мені свою Оленку, хай буде у мене хазяйкою, господинею, — не послухала.
С т е х а. І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові?
Б и ч о к. Не гомони-бо так дуже, часом почують!..
С т е х а. Та чи такої ж я доленьки своїй дитині бажала? Я ж її пестила, як панночку, як квіточку… Ви ж, певно, знаєте, певно, що чули від людей, що вона ж у мене та й не простого роду? Хоч воно, мовляв, і через гріх найшлося, а все ж таки паненя! Ох, та не так скоїлось, як гадалось!..
Б и ч о к. Ох, государине моя, не то шлюб, що піп звінча, а то, що бог благословить! І кращі від твоєї дочки живуть без шлюбу, та ще й як живуть!..
С т е х а. Живуть та цілісінький вік у сірка очей позичають! Щоб я свою дитину та ще й сама на гріх підвела, борони мене боже!..
Б и ч о к. Все те дурниця, що ти говориш! Та от я тобі скажу хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому невінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані! І всі її почитають і шанують!..
С т е х а. Дуже? Зазнала і я тієї шаноби та почитування, зазнала так, що й досі вадить!.. Доки до любові, доти й в шанобі, а як остигидніє, тоді: «Іди, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом!» Люди, добродію, — вороги, привітають таким прізвищем, що й повік його не збудешся!.. Кажу вам, що мені дійшлося до того, що хоч візьми та укоротай собі віку або ж іди за першого ледащицю або п'янюгу, щоб мати хоч яку-небудь заступу!.. Вже там що доводилось на самоті терпіти, про те знали боки та печінка, зате при людях була заміжньою і хазяйкою!..
Б и ч о к. Плювать на те пащекування!..
С т е х а. Звісно, вам плювать, а нам одбувать!
Б и ч о к. Так ось же слухай, стара! Щоб ти запевне знала мою добрість і мою прихильність до чужого горя, мушу тобі і на цей раз допомогти. Хоча я й знаю, що, може, цих грошей ти й повік мені не віддаси, але ж, як той казав: де вже наше не пропадало. (Усміхається). Чув я, та ще й не раз чув, бо в мене скрізь є вуха, що ти мене перед людьми лихословила і усім на мене скаржилась… Хе-хе-хе! Так помогти, га?.. Мушу і цей раз визволити тебе з оказії, пам'ятаючи повсякчас, що роблю те задля бога, шукаючи душі своїй спасення! А друге те, що чесная ти людина, Стехо, через те я тебе почитую і зневагу твою до мене забуваю!
С т е х а (хапає його за руку і цілує). Ох, батечку ж мій, я вже й не знатиму, як за вас бога молити.
Б и ч о к. За ці словеса велике тобі спасибі. Молись за грішну мою душу, чесная вдово!.. Ох, грішні ми, грішні! Ходімо ж до горниці, я дам тобі грошенят! (Пішли).
ЯВА 4
О л е н а виходить з-за лаштунків і придивляється.
О л е н а. Куди ж це мати пішла? Певно, до глитая!.. Вже зборщики поцінували телицю, ось-ось і до скрині доберуться, либонь, і одежу хочуть поцінувати.
ЯВА 5
Х р и с т я виходить з другого боку з відрами.
Х р и с т я (балака швидко). Здрастуйте — не застуйте! (Регоче). Здорово, Оленко, чого-бо це ти така засмучена? Що то у вас за люди на подвір'ї?
О л е н а. Хіба не знаєш: урядник та зборщики!
Х р и с т я. Учора були і в нас ці гості. (З смутком). От і купила я собі на спідницю та на хвартушок, і нові чоботи купила!.. Повнісіньку скриню накупила усякого добра! І в скрині пусто, і в кишені не густо! Аж дві весни й два літа заробляла поденно: великі гроші віддавала батькові, а п'ятаки та гривні виховувала, та й виховала мало не на вісім карбованців, а вчора як прийшли оті здирщики — бодай їх за печінки узяло! — та як почали цінувати… Батько об поли руками б'ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай! Мене за серце як ухопе, як ухопе! І вже, сестричко, й не тямлю, як я вбігла в комірчину, витягла з-під солом'яника свій клад, вбігла в хату та й жбурнула його здирщикам межи очі, так-таки й жбурнула — от єй-богу! А далі сама як заголосю! І обідати не сіла, поки не догулась та не доголосилась до того, що аж батько налаяли і мало не оддубасили! От тобі, Христе, і спідничка нова, от тобі й чобітки з підківками! Прийде різдво — усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… Ніхто й глянути не схоче на мене; усі хлопці відчахнуться від мене, бо, звісно, у старенькому.