«Де гуси, Меґґі?» — лементував я.
«Відіслала продавцю».
«Кому саме?»
«Брекинриджу, до Ковент-Ґардену».
«А була серед гусей ще одна зі смугастим хвостиком — така ж, як і та, яку я тільки-но зарізав?» — спитав я.
«Авжеж, Джеймс, було дві гуски зі смугастими хвостиками, і я завжди їх плутала».
Тут, певна річ, я все зрозумів і щодуху помчав до цього Брекинриджа. Але він уже продав усіх гусей і нізащо не хотів сказати кому. Ви самі чули, як брутально він зі мою спілкувався. Моя сестра думає, що я збожеволів. Часом мені й самому здається, що я причинний. І ось... і ось я — огидний злодій, хоча навіть не торкнувся багатства, заради якого занапастив свою долю. Боже, поможи мені! Боже, поможи!
Він судомно заридав, затуливши обличчя руками. Запанувала довга мовчанка, яку порушували лише важкі зітхання Райдера та рівномірне постукування пальців мого приятеля по краю столу. Раптом Шерлок Голмс піднявся й відчинив вхідні двері навстіж.
— Забирайтеся геть! — наказав він.
— Я, сер?.. О, нехай благословить вас небо!
— Ані пари з вуст! Забирайтеся звідсіля!
Повторювати не довелося. На сходах загуркотіли стрімкі кроки, внизу грюкнули двері, і з вулиці долинув швидкий тупіт.
— Врешті-решт, Ватсоне, — зауважив Голмс, простягаючи руку до глиняної люльки, — я працюю зовсім не для того, щоб виправляти хиби нашої поліції. Якби Горнеру загрожувала небезпека, тоді інша річ. Але Райдер не стане свідчити проти нього, і справа затихне. Можливо, я стаю на бік шахрая, але насправді рятую людину від остаточної загибелі. Із цим хлопцем таких випадків не трапиться двічі — він занадто наляканий. Життя зіштовхнуло нас із дивною та кумедною загадкою! Вирішення її загадки — уже нагорода. Якщо ви будете ласкаві смикнути за дзвінок, ми займемося новим «дослідженням», в якому головна роль призначена знову ж таки птасі: не забудьте, що на обід маємо куріпку.
Пригода у Вістерія-Лодж
Частина 1. Дивний випадок із містером Джоном Скоттом Екклзом
Як записано в моєму нотатнику, це сталося холодного вітряного дня наприкінці березня 1892 року. Коли ми снідали, Голмсу принесли телеграму, і він одразу ж нашкрябав відповідь. Мій приятель нічого не сказав із цього приводу, але було помітно, що отримана звістка займає його думки — Шерлок із задуманим обличчям стояв біля каміна, курив люльку й час від часу зиркав на телеграму. Раптом він обернувся до мене, і в його очах з’явився пустотливий відблиск.
— Гадаю, Ватсоне, що вас уже можна вважати літератором, — мовив він. — Як ви розумієте слово «гротеск»?
— Щось дивне, незвичайне, — відгукнувся я.
Голмс похитав головою:
— Тут явно мається на увазі щось більше. Відчувається прихований натяк на дещо трагічне та жахливе. Якщо ви пригадаєте якісь історії, якими ви лякали терплячу публіку, то збагнете, як часто гротеск переростає в злочин. Згадайте ту невелику справу зі Спілкою рудих. Спочатку це був суцільний гротеск, який вилився у відчайдушну спробу грабунку. Або ще приклад: найгротескніша з наших справ, випадок із п’ятьма апельсиновими зернятами, підґрунтям якого виявилася змова вбивць. Тому слово «гротеск» тепер змушує мене пильнувати.
— А що, в тексті є це слово? — спитав я.
Голмс прочитав телеграму вголос:
— «Зі мною тільки-но сталася неймовірна та гротескна історія. Чи можна звернутися до вас за порадою? Скотт Екклз, поштове відділення, Черінґ-Кросс».
— Чоловік це чи жінка? — поцікавився я.
— Певна річ, чоловік. Жодна жінка не стала б посилати телеграму з оплаченою відповіддю — вона просто прийшла б сама.
— Ви його приймете?
— Любий Ватсоне, ви ж знаєте, як я нудьгую з того часу, як ми кинули до в’язниці полковника Каразерса. Мій мозок подібний до двигуна боліда для перегонів, який розлетиться на шматки, якщо не буде виконувати роботу, для якої призначений. Життя стало нудним, у газетах порожньо, ризик і романтика, схоже, вивітрилися з кримінального світу. А ви ще питаєте, чи готовий я зайнятися новою справою, якою б тривіальною вона не виявилася. А ось, якщо не помиляюся, і наш клієнт.
На сходах почулися розмірені кроки, і за хвильку до кімнати постукав та увійшов кремезний високий чоловік із сивими бакенбардами, котрий мав доволі серйозний і респектабельний вигляд. Жорсткі риси його обличчя та пихаті манери видавали всю історію його життя. Від самих гетрів до окулярів у золотій оправі це був консерватор, взірцевий парафіянин, бездоганний громадянин, котрий послідовно та скрупульозно дотримується всіх загальноприйнятих правил. Якісь дивні події, однак, позбавили його звичного самовладання та залишили на ньому помітні сліди у вигляді розпатланого волосся, розпашілих щік, неспокійного погляду та метушливих жестів. Він одразу ж заговорив про свою справу.