— Від усього цього мало користі, — зронив Бейнс, вештаючись кімнатами зі свічкою в руках. — А зараз, містере Голмс, прошу вас звернути вашу увагу на кухню.
Це було маленьке похмуре приміщення з високою стелею, розташоване в задній частині будинку. В одному кутку лежала солом’яна підстилка, що слугувала, вочевидь, кухареві ложем. Стіл був захаращений брудними тарілками та недоїдками — це були залишки вчорашньої вечері.
— Погляньте-но сюди, — звернув увагу Бейнс. — Що про це скажете?
Він підняв свічку й освітив дивний предмет, який стояв на одній із полиць кухонної шафи. Він був такий зморщений і висохлий, що важко було визначити, що це таке. Можна було сказати лише, що він чорний, тьмяний і дещо нагадує карликову людську постать. З першого погляду я вирішив, що це мумія негритянського немовляти. Потім мені здалося, що це якась скорчена стара мавпа. Зрештою, я так і не зрозумів, тварина це чи людина. Подвійний ланцюжок білих черепашок був пов’язаний навколо його пояса.
— Дуже цікаво. Справді, вкрай цікаво, — промовив Голмс, уважно розглядаючи цю зловісну реліквію. — Щось іще?
Бейнс мовчки підійшов до раковини та простягнув до неї руку зі свічкою. По ній були розкидані шматки розірваної на дрібні шматки великої білої птахи — ніжки, крила, нутрощі. Голмс вказав на увінчану гребінцем відірвану голову.
— Білий когут, — сказав він. — Дуже цікаво! Це справді незвичайна річ.
Але найзловісніший експонат містер Бейнс зберіг наостанок. Він витягнув з-під раковини цинкове відро, більш ніж наполовину наповнене кров’ю. Потім узяв зі столу дерев’яну тарілку, на якій лежали маленькі шматочки обвуглених кісток.
— Когось убили та спалили. Ми вигребли все це з каміна. Вранці тут був лікар. Каже, що це не людські останки.
Голмс усміхнувся й потер руки.
— Можу привітати вас, інспекторе: ви дуже скрупульозно та неупереджено поставилися до справи. Ваші здібності, даруйте на слові, перевищують наявні у вас зараз можливості.
У маленьких оченятах Бейнса відбилося задоволення.
— Маєте рацію, містере Голмс. Мимоволі загниваєш у цій провінції. Такі справи, як ця, дають людині шанс виділитися, і сподіваюся, що я не втрачу його. Що думаєте про ці кістки?
— Швидше за все належали ягняті або козеняті.
— А білий півень?
— Це щось дивне, містер Бейнс, дуже дивне, майже унікальне, як ви знаєте.
— Атож, сер, тут, либонь, жили дуже дивні люди, котрі займалися вкрай незвичними справами. Один із них мрець. Його власні слуги пішли за ним і вбили господаря? Якщо так, то ми їх спіймаємо — за кожним портом ведеться спостереження. Але я притримуюсь іншої думки. Авжеж, сер, моя точка зору зовсім інша.
— Отже, маєте теорію?
— Аякже, і я буду її розробляти самостійно. Це питання моєї професійної репутації. Ви вже заробили собі ім’я, а мені ще треба докласти для цього зусиль. Я повинен мати можливість сказати потім, що розплутав цю справу без вашої допомоги.
Голмс щиросердно засміявся.
— Гаразд, інспекторе, — відповів він. — Ідіть своїм шляхом, а я піду своїм. Мої дані завжди будуть у вашому розпорядженні, якщо виникне потреба. Здається, я бачив у цьому будинку все, що мав побачити, тому моє подальше перебування тут було б марною витратою часу. До побачення й бажаю успіхів.
За багатьма невловимими ознаками, які, мабуть, не помітив би ніхто, крім мене, я збагнув, що Голмс натрапив на слід. Хоча збоку він здавався таким самим байдужим, як завжди, у його блискучих очах читалося приховане нетерпіння, навіть неспокій. До того ж він був у дуже гарному гуморі, що зайвий раз підтверджувало: гра почалася. За своєю звичкою він нічого не казав, я ж, як завжди, нічого й не питав. Ця давно усталена традиція мене влаштовувала — я брав участь у ловах і надавав моєму колезі допомогу при полюванні на здобич, але намагався не переривати роботу його думки. Коли знадобиться, я все дізнаюся.
Тому я чекав, але намарно, що мене розчаровувало все більше й більше. Минали дні, а мій товариш так і не просунувся у своєму розслідуванні. Одного ранку він виїхав до Лондона, і з його кинутого мимохідь натяку я дізнався, що він побував у Британському музеї. Крім цієї єдиної своєї поїздки, детектив здійснював лише довгі прогулянки, зазвичай на самоті, або спілкувався з численними сільськими пліткарями, із котрими познайомився.