— Це про щось свідчить. Я завжди притримувався думки, що дрібниці найсуттєвіші, — мовив Голмс. — Можливо, ви пригадаєте ще якісь дрібниці, що стосуються містера Госмера Енджела?
— Він був дуже сором’язливий, містере Голмс. Більш охоче гуляв зі мною ввечері, ніж удень, не любив привертати до себе увагу. Був дуже стриманий і чемний. Навіть голос у нього був тихий-тихий. Він розповідав, що в дитинстві часто хворів на ангіну та запалення гландів, тож у нього ослабли голосові зв’язки, тому й спілкувався пошепки. Він добре одягався, дуже акуратно, хоча й просто, а от очі в нього були слабкі, як і в мене, тому носив темні окуляри.
— Ну, а що сталося, коли ваш вітчим, містер Віндібенк, знову поїхав до Франції?
— Містер Госмер Енджел прийшов до нас і запропонував узяти шлюб, поки батько не повернувся. Він був надзвичайно схвильований і змусив заприсягтися на Біблії, що я завжди й в усьому буду йому вірною. Мама погодилася, що він правильно зробив, — це, мовляв, є доказом його кохання. Матінка з самого початку дуже добре до нього ставилася, він їй подобався навіть більше, ніж мені. Потім вирішили, що краще відсвяткувати весілля ще до кінця тижня. Я їм кажу, як же без батька, а вони обоє почали переконувати, щоб я про це не турбувалася, що батькові можна розповісти й пізніше, а мама сказала, що залагодить усе сама. Мені це не дуже сподобалося, містере Голмс. Звісно, смішно просити згоди батька, коли він всього на кілька років старший за мене, але я нічого не хотіла робити потай і тому написала йому в Бордо — там є французьке відділення його фірми, але лист повернувся назад у день мого весілля.
— Лист його не застав?
— Атож, сер, він якраз перед тим поїхав до Англії.
— Яка невдача! Отже, весілля призначили на п’ятницю? Церемонія мала відбутися в церкві?
— Авжеж, але дуже скромно. Ми мали вінчатися в церкві Святого Спасителя біля Кінґс-Кросс, а потім поснідати в готелі «Сент-Пенкрес». Госмер приїхав за нами екіпажем, але оскільки нас було троє, то посадив нас із мамою, а сам узяв кеб, що саме опинився на вулиці. Ми доїхали до церкви першими й узялися чекати. Потім під’їхав кеб, але звідти ніхто не вийшов. Тоді кучер зліз із козел та зазирнув досередини, але там нікого не було! Він не міг зрозуміти, куди подівся пасажир, адже на власні очі бачив, як той сідав у кеб. Це сталося в п’ятницю, містере Голмс, і з того часу й гадки не маю, що з ним сталося.
— Мені здається, він вчинив із вами дуже безсоромно, — зауважив Шерлок Голмс.
— О ні, сер! Він добрий і хороший, він не міг мене покинути. Весь ранок повторював, що я маю бути йому вірною, що б не трапилося. Навіть якщо станеться щось непередбачене, я завжди мушу пам’ятати, що дала йому слово честі й що рано чи пізно він повернеться, тож я буду змушена дотримати обіцянки. Якось дивно було чути це перед самим весіллям, але те, що сталося потім, надає сенсу його словам.
— Безумовно. Отже, ви вважаєте, що з ним сталося якесь нещастя?
— Авжеж, сер, і гадаю, що він передбачив якусь небезпеку, інакше не казав би таких дивних речей. І мені здається, що його страхи справдилися.
— Але ви не знаєте, що б це могло бути?
— Ні.
— Ще одне запитання. Як поставилася до цього ваша матінка?
— Вона дуже розгнівалася, сказала, щоб я навіть не згадувала про цю історію.
— А ваш батько? Ви розповіли йому, що сталося?
— Аякже. Він вважає, що сталося якесь нещастя, але Госмер усе ж повернеться. Який сенс везти мене до церкви та ховатися, дивувався він. Якби наречений позичив у мене гроші або одружився й перевів на своє ім’я мої статки, тоді можна було б пояснити його поведінку, але Госмер дуже педантичний щодо грошей і жодного разу не взяв у мене навіть шилінґа. Що ж могло статися? Чому він не пише? Я з розуму сходжу, вночі не можу заснути.
Юнка витягла з муфти хустинку та гірко заридала.
— Я займуся вашою справою, — повідомив Голмс і підвівся, — не сумніваюся, що ми залагодимо проблему. Не думайте ні про що, не хвилюйтеся, а головне, спробуйте забути про Госмера Енджела, наче його й не було.
— Отже, я ніколи більше його не побачу?
— Боюся, що так.
— Але що ж із ним трапилося?
— Я все з’ясую. І хотілося б мати точний опис його зовнішності, а також усі його листи.
— У суботу я помістила в часописі «Кронікл» оголошення про його зникнення, — сказала вона. — Ось вирізка й чотири його листи.
— Дякую. Яка ваша адреса?
— Камбервелл, Лайон-плейс, 31.
— Адреси містера Енджела ви не знаєте. А де працює ваш батько?
— Фірма «Вестгауз і Марбенк» на Фенчерч-стрит. Вони найбільші імпортери кларету.