Він приохотився писати вірші й гостювати в ельфів. І хоча багато хто хитав головою та крутив пальцем біля скроні, приказуючи: «Бідолашний старий Торбин!», а в його оповіді вірили одиниці, він, однак, почувався дуже щасливим до кінця своїх днів, а життя його було напрочуд довге.
Одного осіннього вечора кілька років потому Більбо сидів у своєму кабінеті й писав мемуари – він думав назвати їх «Туди і Звідти. Вакації гобіта», – аж раптом у двері подзвонили. На порозі стояли Ґандальф і ґном – і то був сам Балін.
— Заходьте! Заходьте! — гукнув Більбо, і невдовзі вони вмостились у фотелях біля каміна. Якщо Балін помітив, що камізелька на панові Торбині дорожча, ніж колись (і зі справжніми золотими ґудзиками), то Більбо помітив, що Балінова борода стала на кілька дюймів довшою і що на ньому вельми ошатний пояс, розшитий самоцвітами.
Звісно, вони поринули в розмову про пережиті разом часи, й Більбо спитав, як там справи в околицях Гори. Виявилося, що справи йдуть дуже добре. Бард відбудував місто Діл, і під його руку зійшлися люди з-над озера, з Півдня та з Заходу. У долині почали обробляти землю, і вона знову стала родючою, Пустище ж навесні сповнюється птаством і квітами, а восени – плодами та святковими учтами. Озерне Місто відродилось і стало процвітати ще більше, ніж раніше, Бистрицею почали ходити човни з багатим крамом, – і в цілому краї запанувала дружба між ельфами, ґномами та людьми.
Старий Правитель закінчив погано. Бард дав йому багато золота для допомоги озерним людям, але, належачи до осіб, схильних до драконової хвороби, він підхопив цю заразу, забрав майже все золото собі, втік із ним у Дикий Край і там, покинутий своїми спільниками, помер голодною смертю.
— Новий Правитель мудріший, — розповідав далі Балін, — і дуже популярний у народі, бо, звісно, здобув велику довіру завдяки нинішньому благоденству. Вже навіть складають пісні, де співається, що ріки при ньому потекли золотом.
— Тож пророцтва старих пісень так чи інакше справдилися! — зауважив Більбо.
— Звісно! — відказав Ґандальф. — А чому б їм не справдитися? Сподіваюся, ти не перестав вірити у пророцтва лишень тому, що доклав руку до їхнього здійснення? Ти ж не думаєш насправді, що всі твої пригоди і втечі закінчувалися щасливо завдяки чистісінькій фортуні й тільки для твоєї власної користі? Ви дуже симпатична особа, пане Торбине, і я вас дуже люблю, – втім, зрештою, Більбо, ти лише маленька істота в цьому великому світі!
— Дякувати долі! — відповів Більбо, сміючись, і простягнув чарівникові торбинку з тютюнцем.
МАПИ
