Мурашиний псевдосоціалізм створився в Китаї, що тільки-но став на шлях соціалістичного розвитку, після захоплення влади маленькою групою, яка з допомогою недовченої молоді розгромила державний апарат і висунула як абсолютно незаперечний авторитет “великого”, “найвидатнішого”, “сонцеподібного” вождя. В тому й іншому випадку кінцевим наслідком була нелюдська олігархія з багатоступеневою ієрархічною пірамідою. Добір на цій піраміді тривав за ознакою сліпої та бездумної відданості, яка підживлювалась дешевим підкупом. Монополістичний державний капіталізм неможливий без олігархії, бо при неминучому падінні продуктивних сил можна добре забезпечити лише привілейовану верхівку. Отже, посилювалась інфернальність. Незліченні злочини проти народу виправдовувалися інтересами народу, який на ділі розглядався як грубий матеріал історичного процесу. Для будь-якої олігархії важливо лише, щоб цього матеріалу було якомога більше, щоб завжди існувала неосвічена маса — опора єдиновладдя і війни. Між такими державами виникало безглузде змагання по зростанню народонаселення, яке потягло за собою божевільне марнотратство виробничих сил планети, що зруйнувало велику рівновагу біосфери, досягнуту мільйонами століть природної еволюції. А для “матеріалу” — народу — безглуздість життя дійшла краю, зумовивши наркоманію в усіх видах і байдужість до всього… Чеді помовчала й закінчила:
— Я гадаю, що на Тормансі ми зустріли олігархічне суспільство, яке виникло з державного капіталізму, тому що є тут рештки релігії і справа виховання має низький рівень. Капіталізм зацікавлений у технічній освіті й підтримує проповідь релігійної моралі. Мурашиний псевдосоціалізм, навпаки, старанно викорінює релігію, не зацікавлений у високому рівні освіти, а лише в тому мінімумі, який необхідний, щоб маси слухняно сприймали “великі” ідеї володарів — для цього люди не повинні розуміти, де закон, а де беззаконня, не передбачали наслідків своїх вчинків і повністю втрачали індивідуальність, стаючи частками налагодженої машини гноблення й свавілля.
— А як же мораль? — запитала Тівіса.
— Мораль залежно від обставин диктується згори. Крім моралі релігійної і звичайного права, що виникло із суспільного досвіду, є духовні підвалини, які сягають корінням тисячі століть соціального життя дикого рівня розвитку, в цивілізованої людини приховані в підсвідомості й надсвідомості. Якщо в тривалому гнобленні й розкладу моралі утрачено й цей досвід, тоді нічого від людини не лишається. Тому в індивідуальностях не може бути нічого постійного, крім відсутності ініціативи та ще, може, страху перед вищестоящими. Різноманітні страхи, що пронизують таке суспільство, аналогічні марновірним страхам, які виникали в ізольованих залишках архаїчних культур, де острах перед богами змушував захищати себе щонайскладнішими ритуальними обрядами замість свідомої відповідальності за свої вчинки.
— Але ж це юрба! — сказала Евіза.
— Звісно, юрба. Придушення індивідуальності зводить людей в людський натовп, як було в Темні Віки Землі, коли християнська церква фактично виконала завдання Сатани, розлютивши і зробивши вбивцями безліч людей… На жаль, головна релігійна книга найтехнічнішої і наймогутнішої з минулих цивілізацій — білої, була Біблія, наповнена злом, зрадою, племінною ворожнечею і безконечними вбивствами… Для іншої великої цивілізації минулого — жовтої — вчення Конфуція породило мовчазну покірність обставинам життя… Але ви змушуєте мене відхилятися від економіки в психологію. Закінчую. На Тормансі існує класове капіталістичне суспільство, олігархія, яка панує над двома основними класами, однаково пригнобленими: класом освічених, які за необхідністю живуть довше, інакше невигідно їх учити, і класом неосвічених, які помирають у двадцять п’ять років.
— І ви, Родіс, згодні з твердженнями Чеді? — запитав Вір Норін.
— Мені вони видаються цілком імовірними, тільки не зовсім зрозуміла грань між держкапіталізмом і мурашиним псев-досоціалізмом. Можливо, суспільство Торманса виникло з другого?
— Можливо, — погодився Чеді. — Якщо вони визнають науку лише як засіб захоплення й утвердження влади, а мораль — як спосіб змусити одноманітно мислити величезні маси людей, але й самі тоді, бувши неосвіченими й аморальними, перебувають під пресом страху й підозр. Для цього суспільного ладу типові дві фази: примусити плодитися й розножуватись, як кроликів, поки планета ще не освоєна, впроваджуючи священний обов’язок розмноження через релігійну мораль. Друга фаза — поспішне знищення одвічних духовних підвалин, коли тіснота перенаселення викликала необхідність абсолютної покори незліченних людських мас. У цьому багатомільярдному морі людства Торманса стерлась індивідуальність, потонули видатні люди науки й мистецтва. І виникла потреба впровадити обов’язок і повинність ранньої смерті.
— Я гадаю, Чеді має рацію, — сказала Фай Родіс, — і її висновок про ненауковість управління правильний. Те й друге: і швидке розмноження, і знищення незліченних мас людей відбувалося стихійно, без мети і смислу, так, що навіть уся ця дивовижна жорстокість була даремною. Заперечуючи соціальну науку, правителі Торманса не дослідили, чи приріст населення дає збільшення числа обдарованих людей, чи, навпаки, зменшує це число. Чи стає окрема людина щасливішою і здоровішою, а чи зростає горе й нещастя — апріорно можна сказати, що за такого жорстокого ладу горе посилювалось. Напевно, нічого навіть віддалено схожого на нашу Академію Горя і Радості тут не могло бути. А ресурси планети виснажувались…
— Скажіть нам, Родіс, — попросила Евіза, — невже і в нас на Землі колись було щось подібне? Я вивчала історію, але недостатньо, і цей важкий перехідний період історії людства — Ери Роз’єднаного Світу — уявляю погано. В чому його суть?
— У цей період почали формуватися держкапіталістичні формації з тенденцією поширитися по всій планеті. Саме в фазі державного капіталізму виявилася вся нелюдськість такої системи. Ледве усунулась конкуренція, як одразу ж Еідпала необхідність у поліпшенні й здешевленні продуктів виробництва. Важко уявити, що діялося в Америці після встановлення цієї форми! В країні, розбещеній достатком речей! Олігархія володарює лише заради своїх привілеїв. Сутність цієї форми в нерівності розподілу, не обумовленого ні власністю на засоби виробництва, ні кількістю і якістю праці. Водночас найголовнішим стає приватне питання особистого успіху, задля якого люди готові на все, не турбуючись про суспільство й майбутнє. Все продається, справа лише в ціні.
Псевдосоціалізм, засвоївши від державного капіталізму демагогію і марні обіцянки, змикається з ним у захопленні влади групою обраних та придушенні, точніше, навіть фізичному знищенні інакомислячих, у войовничому націоналізмі, в терористичному беззаконні, яке неминуче призводить до фашизму. Як відомо, без закону нема культури, навіть цивілізації. В умовах псевдосоціалізму велике протиріччя особистості й суспільства не може бути розв’язане. Щораз тугіше скручується пружина складності взаємної кооперації окремих елементів у вищому організмі й вищому суспільстві — чим вища організація, тим сильнішою стає влада суспільства над індивідом. І якщо боротьба за владу ведеться найменш корисними членами суспільства, то це і є зворотний бік організації.
Чим складніше суспільство, тим міцніша в ньому повинна бути дисципліна, але дисципліна свідома, а отже, необхідні дедалі більший і більший розвиток особи, її багатогранність. Однак за відсутності самообмеження порушується внутрішня гармонія між індивідом і зовнішнім світом, коли він виходить за рамки відповідності своїм можливостям і, намагаючись досягти вищого, набуває комплексу неповноцінності й зривається в бузувірство та святенництво. Ось чому навіть у нас таке складне виховання й освіта, адже воно триває практично все життя. Ось чому обмежено “я так хочу” і замінено на “так необхідно”.