— Ваші старшини хотіли, щоб я, ознайомившись із медициною Ян-Ях, вказала на помилки лікарів і розповіла про досягнення Землі. Але мої знання у науці Ян-Ях мізерні і, головне, я не маю основного критерію, необхідного, щоб судити про будь-яку науку, не маю уявлення про її долю у творенні людського щастя. Тому виступати порадником і критиком було б з мого боку нескромно й нечемно. Все, що я можу, — це розповісти вам про перешкоди, подолані на Землі… Викладання будь-якого предмета, особливо великих розділів науки, у нас починається з розгляду історичного розвитку і всіх помилок, допущених на його шляху. Так людство, борючись із властивим людям прагненням забувати неприємне, захищає себе від шляхів і повторення колишніх невдач, яких було багато в докомуністичній історії. Уже в ЕРС визначилася величезна різниця між силами й матеріальними засобами, які людство витрачало на медицину і на науку воєнного й технічного призначення.
Наймудріші голови були зайняті у фізиці, хімії, математиці. Крок за кроком біологія і медицина розходилася з фізико-математичними науками у своєму уявленні про світ, хоча зовні широко користувалась їхніми методами і дослідницькими апаратами.
В результаті природа навколо людини і вона сама, як частина її, постали перед людством як щось вороже, що мусить бути підкорене тимчасовим цілям суспільства.
Вчені забули, що велика рівновага природи і конструкція організму є наслідком історичного шляху неймовірної тривалості і складності, в підпорядкуванні і взаємозв’язку інтегральних частин. Вивчення цієї складності хоч би у загальних рисах вимагала багатовікової роботи, а людство Землі почало необачно і поспіхом пристосовувати природу до перехідних утилітарних цілей, не рахуючись із необхідними людям біологічними умовами життя. І людина — спадкоємець болісного мільярдолітнього шляху, пройденого планетою, — як не вдячний і нерозумний син заходилася розтринькувати, переводити в ентропію основний капітал, який їй дістався: накопичену в біосфері енергію, що, як накручена колись пружина, послугувала для технічного стрибка людства…
Евіза зупинилась, і тієї ж миті зал вибухнув стукотом долонь об дерево. Порушена тема була близькою планеті Ян-Ях, дотла розореній нерозумними предками.
Евіза, яка не звикла до такої реакції зібрання, стояла, безпорадно оглядаючи бурхливу аудиторію, поки головуючий не вгамував захоплених слухачів.
Евіза зовсім не збиралася розпалювати пристрасті нестриманої аудиторії, що призвело б до втрати розумного і критичного сприйняття. Вона вирішила бути обачливішою.
Вона розповіла, як короткозоро помилилися ті, хто торжествував, перемагаючи окремі прояви хвороб з допомогою хімічних засобів, щорічно випускаючи тисячі нових, по суті, фальшивих ліків. Відбиваючи дрібні вилазки природи, вчені прогледіли масові наслідки. Притлумлюючи хвороби, але не зцілюючи хворих, вони породили жахливу кількість алергій і розповсюдили найстрашніший їх різновид — ракові захворювання. Алергія виникала й через так зване імунне перенапруження, якого зазнавали люди у своїх тісних помешканнях, школах, крамницях і видовищах, а також внаслідок постійного перенесення швидким автотранспортом нових штамів мікробів і вірусів з одного кінця планети в інший. В цих умовах бактеріальні фільтри, вироблені організмом у біологічній еволюції, перетворювались на свою протилежність, на ворота інфекції, як, наприклад, мигдалини горла, синуси обличчя чи лімфатичні вузли. Втрата міри у використанні препаратів і в хірургії пошкодила охоронні системи організму, як, приміром, безмірне використання влади підірвало охоронну систему суспільства — закон і мораль.
Сутність лікування, заснована на старих уявленнях, відстала від життя. Коли в процесі розвитку суспільства загинули релігія, віра в потойбічне життя, в силу молитви і в чудо, світоспоглядання відсталого капіталістичного устрою зайшло в безнадійний глухий кут невір’я, порожнечі й безцільного існування. Це породило суцільні неврози старшого покоління. Нагнітання загрози тотальної війни як засіб політичної агітації, постійне нагадування про це у газетах, радіо, телебаченні сприяло психозам серед молодої частини населення — суперечливим прагненням швидше відчути всі радощі життя і втекти від її реальності. Перенасиченість розвагами, напруга штучних переживань створили своєрідний перегрів психіки. Люди дедалі наполегливіше мріяли піти в інше життя, до простих радощів буття предків, до їхньої наївної віри в ритуали і таємниці. А лікарі пробували зціляти за старими канонами колишніх темпів, іншої напруженості буття.
Машини, благоустрій житла, техніка побуту істотно змінила нормальне фізичне навантаження людей.
Медицина продовжувала користуватися накопиченим у зовсім інших умовах життя. Загальне ослаблення організму, м’язової і скелетної систем призводило, незважаючи на брак важкої роботи, до масового розвитку гриж, плоскостопості, короткозорості, збільшення переломів, розширення вен, геморою, розростання поліпів й ослаблення сфінктерів з порушенням травлення і частими явищами апендициту. Безліч дефектів шкіри спричинив неправильний обмін речовин.
Лікарі, стурбовані напливом захворювань, без упину оперували, кленучи нудну рутину «простих випадків» і не підозрюючи, що зустрілися з першою хвилею біди. А коли вслід за тотальним ослабленням людей дедалі частіше почали зустрічатися хвороби зіпсованої спадковості, тільки декому з передових вчених вдалося розпізнати в цьому Стрілу Арімана. Найбільше благодіяння — знищення дитячої смертності — обернулося лихом, нагородивши безліччю психічно неповноцінних, цілковитих кретинів чи фізично дефективних від народження людей. Тривожною несподіванкою стало збільшення випадків народження двох, трьох дітей, що загалом знижували рівень здоров’я і психіки. Боротьба з новою бідою виявилась виключно важкою.
її можна було подолати лише при високій моральній відповідальності всіх людей і проникнення науки в саму глибину молекулярних генетичних апаратів.
Евіза перелічила ще кілька підступних пасток, які поставила природа на прогресивному шляху людства. Шлях цей полягав у поверненні до первісного здоров’я, але без колишньої залежності від безжальної природи. Суть справи полягала в тому, щоб відійти від її гекатомб, завдяки яким вона здійснює поліпшення і вдосконалення видів тварин, нещадно помщається за недолугі спроби людини звільнитися від її влади.
— І це нам вдалося! — вигукнула Евіза. — Ми всі здорові, міцні, витривалі від народження. Але ми зрозуміли, що наше прекрасне людське тіло заслуговує кращого, ніж сидіння у кріслах і натискання кнопок. Наші руки — найкращий інструмент з усіх створених природою або людиною — просять тонкої роботи, щоб отримувати істинне задоволення. Більше того, ми змагаємося за життя свого розуму достоту так само, як і за життя тіла. Ви дізнаєтеся про всі ті зусилля, які ми витратили в нерівній боротьбі. Нерівній тому, що глибина і всеохоплююча могутність природи досі не вичерпані й досі людство веде невтомний бій за своє розумове і фізичне здоров’я і готове до будь-якого випадку природних стихійних сил!
Закінчення промови Евізи викликало нову хвилю схвального гомону. Сувора, навіть натхненна серйозність зійшла з неї, і вона перетворилась на життєрадісну, з відтінком грайливості жінку, яка схилилась перед залою у вільному поклоні танцівниці. Метаморфоза посилила ревише захвату серед молодих медиків. Тормансіанам взагалі подобалась весела серйозність землян, які ніколи не жартували з великими почуттями, нікого не висміювали, не намагалися порозважатися за рахунок іншого…
Евіза повернулась на своє місце і знову спостерігала за доповідачами. Вони говорили розумні речі на рівні науки Торманса, повідомляли про нові відкриття, але цікаві ідеї губилися в масі непотрібних фраз. Думка, як загнане звірятко, металася між словесними нагромадженнями висловів, відступів, ремінісценцій, схоластики доказів.