Узагалі-то годинник із зозулею належав янголу голоду. Тут, у таборі, взагалі не йшлося про наш час, а тільки про те: зозуле, як довго мені ще лишилося.
Катаріна Зайдель, яку називали Катею Плантон, приїхала з Банату, з Бакови. Мабуть, хтось із її села викупився зі списку і якийсь негідник взяв її на заміну. Або цей негідник був садистом, і вона з самого початку була у списку. Вона народилася божевільною і всі п'ять років не знала, куди потрапила. Її зріст залишився дитячим, але починаючи від певного віку вона росла в ширину, тож мала досить об'ємне тіло. Брюнетка, з довгою косою і дрібними кучерями довкола обличчя і шиї. Спочатку жінки зачісували її щодня, а коли почалася епідемія вошей, то раз на декілька днів.
Катя Плантон не надавалася до жодної роботи. Вона не розуміла, що таке норма, наказ чи покарання. Вона перетворювала робочий день на хаос. Аби чимось її зайняти, на другий табірний рік вигадали спеціальне Плантон-чергування. Вона вночі чергувала по бараках. Приходила до нашого барака і сідала до маленького столу, складала на ньому руки, примружувала очі і спостерігала за світлом не прикритої нічим жарівки. Стілець був зависоким, і її ноги не діставали до підлоги. Коли їй ставало нудно, вона хапалася руками за край столу і хиталася на стільчику вперед-назад. Катя не витримувала навіть години в одному бараку і йшла до наступного. Влітку вона приходила вже тільки до нашого барака, бо їй подобався годинник із зозулею. Вона не вміла читати цифри. Тож сідала біля світла, складала руки і чекала, коли хробак вилізе з дверцят. Коли він хрипів, вона відкривала рот, ніби намагалася повторити цей звук, але мовчала. А коли хробак з'являвся вдруге, вона вже спала, поклавши обличчя на стіл. Перед тим як заснути, вона брала свою косу з-за спини, перекидала наперед і спала, всю ніч тримаючи косу в руці. Можливо, завдяки цьому вона почувалася не такою самотньою. Можливо, їй було страшно у цьому лісі з 68 чоловічих нар. Можливо, коса допомагала їй так само, як ялинкові шишки у лісі. Або вона просто хотіла мати певність, що поки тримає косу в руці, ніхто не може її вкрасти.
Косу в неї вкрали, але не ми. За те, що вона заснула, Тур Прікуліч вигадав їй покарання і відправив у медпункт. Фельдшерка змушена була постригти її налисо. Того вечора Катя Плантон прийшла до їдальні із косою, намотаною на шию, і поклала її, як змію, на стіл. Вона вмочала верхній кінець коси у зупу і прикладала до голови, щоб коса знову приросла. Вона давала їсти також нижньому кінчикові коси і плакала. Гайдрун Ґаст забрала у неї косу і сказала, що краще нехай забуде про неї. Після вечері вона кинула косу у вогонь, а Катя Плантон спостерігала, як коса горить.
Поголена налисо Катя Плантон продовжувала любити годинник із зозулею і продовжувала засинати після першого хрипу ґумового хробака, тримаючи кулак зігнутим, так ніби у ньому і далі була затиснута коса. Коли волосся відросло і було завдовжки з палець, вона і тоді засинала зі стиснутим кулаком. Багато місяців підряд Катя Плантон засинала, аж поки її голову знову не поголили, і тепер уже волосся відростало таким ріденьким, що більше було слідів від укусів вошей, ніж волосин. Вона засинала і засинала, аж поки Тур Прікуліч не збагнув, що можна просвердлити у ній дірку, але неможливо підкорити божевілля. Плантон-чергування відмінили.
Перед тим як її поголили, Катя Плантон під час переклички завжди сідала посеред свого ряду на землю, підстеливши собі шапку-вушанку. Шіштваньйонов кричав:
— Фашистка, вставай!
Тур Прікуліч тягнув її за косу догори, а коли він відпускав, вона знову сідала. Він бив її по спині, аж поки вона не падала, скоцюрблена, на землю, затискала косу в руці, а руку запихала в рот. Кінчик коси стирчав із кулака, так ніби хтось відкусив половинку маленького брунатного птаха. Вона лежала, поки хтось із нас не піднімав її після переклички і не допомагав дійти до їдальні.
Нами Тур Прікуліч міг керувати, але над Катею Плантон він міг лише демонструвати жорстокість. А коли і це йому не вдавалося, то лише імітувати співчуття. Незмінно і безпорадно Катя Плантон позбавляла його панування змісту. Щоб не втратити рештки гідності, Тур Прікуліч відчепився від неї. Під час переклички Катя Плантон сиділа біля нього на землі. Вона годинами сиділа на своїй шапці і здивовано спостерігала за ним, як за лялькою-маріонеткою. Після переклички її шапка виявлялася примерзлою до снігу, доводилося віддирати її від землі.