Я подумав, що її хтось загубив, і сподівався, що наразі ще не спохопився. Або, можливо, власник уже шукає свої гроші, або ж вони випали у когось із цієї банди, поки вони потішалися наді мною, або навіть і щойно, коли я нахилився, можливо, власник навіть бачить гроші і спостерігає за моїми діями зараз. Товариство продовжувало сміятися з мене і моїх гамаш, а я вже затиснув гроші в кулаці.
Треба було терміново зникнути, і я затесався у натовп. Я затиснув шкіряні гамаші під пахвою і розгладив гроші. То були 10 рублів.
10 рублів були справжнім багатством. Не рахувати, а їсти, — подумав я собі, — а все, що я не зможу з'їсти, сховаю у пошивку. У мене вже не було часу на мої шкіряні гамаші, цей нікому не потрібний товар із іншої планети тільки привертав до мене увагу. Я випустив їх з-під пахви на землю і, ніби срібляста риба, побіг разом зі своїми 10 рублями в протилежний бік.
У горлі в мене пересохло, на тілі виступив піт страху, я купив собі за 2 рублі дві склянки червоної води з малиновим сиропом і випив залпом обидві. Потім купив два шматки кукурудзяного пляцка з пюре з цукрових буряків і з'їв разом із листям редьки, воно було гірке і, мабуть, дуже корисне для шлунка, як ліки. Тоді купив чотири налисники з сиром. Два запакував у пошивку, а два з'їв відразу. Далі випив цілий глечик квасного молока. Я купив ще два шматки пляцка із соняшнику і з'їв обидва. Потім я знову побачив одноногого хлопця і випив ще одну склянку води з малиновим сиропом. А тоді перерахував свої гроші. 1 рубль і 6 копійок. Цього не вистачить навіть на цукор, і на сіль також ні. Жінка із сушеними сливами уважно стежила, як я рахую, водила за мною своїми очима — одне око було темне, а інше зовсім біле, без зіниці, ніби квасолина. Я показав їй гроші у руці. Вона відіпхнула мою долоню, сказала: «Ні» і замахала руками так, як проганяють набридливих мух. Я стояв на місці як укопаний і продовжував показувати їй свої гроші. Я тремтів і хрестився і бурмотів, як під час молитви:
— Отче наш, допоможи мені з цією проклятою Богом черепахою. Введи її у спокусу і визволи мене від цього зла, — бурмотів я і думав про холодну святість Фені, а у кінці молитви проказав тверде й однозначне АМІНЬ, щоб завершити своє прохання відповідною формальністю. Жінка була зворушена і втупилася у мене своїм оком-квасолиною. Тоді вона взяла мої гроші і наповнила мені стару зелену шапку сушеними сливами. Половину з того я висипав собі у пошивку, решту — у шапку-вушанку, щоб з'їсти відразу. А коли я доїв усі сливи з шапки, то з'їв і два куплені попередньо налисники. У пошивці залишилося тільки трохи слив.
Теплий вітер шелестів листям акацій, болото сохло й облущувалося довкола калюж, ніби довкола сірих горнят. На стежці, яка вела до табору, поряд із дорогою, ходила по колу прив'язана коза. Її шия була натерта, бо вона постійно тягнула за шнурок. Він був уже стільки разів обмотаний довкола палиці, що вона більше не досягала до трави. Її погляд був зеленооким і таким самим подовгастим, як у Беа Цакель, і було у ньому щось від мучеництва Фені. Вона хотіла піти за мною. Я згадав тих синіх, замерзлих і розрубаних поздовж кіз, яких ми спалили у вагоні для худоби дорогою сюди. Я пройшов тільки половину дороги, а вже доволі пізно, і мені ще доведеться пройти через охорону зі своїми сливами у шапці. Щоб вартові не забрали їх у мене, я з'їв усі. Крізь гілки тополь за селом уже було видно охолоджувальну башту фабрики. Чотирикутне сонце над його білою хмарою раптом вскочило мені до рота. Моє горло ніби замурували, я марно намагався вхопити повітря. Шлунок болів, кишки бунтували й оберталися, ніби криві шаблі. Мої очі закотилися, й охолоджувальна башта почала обертатися довкола своєї осі. Вантажівка посеред вулиці раптом злетіла у повітря. На дорозі три пси раптом спливлися в одне зображення. Мене вивернуло на дерево, і було страшенно шкода всієї дорогої їжі, яку я тепер вивергав із себе і плакав.
І ось все з'їдене вже лежало під шовковицею і блищало.