Анотація
Справжній поліцейський запрограмований на боротьбу з загрозами правопорядку, а справжня партизанка має вести свій бій до кінця. У третій книзі епопеї «Фаренго» «Гойдалка» сюжетні лінії здаються прямими та прогнозованими. Але коли маєш справу з тілами, у яких замешкали боги, варто чекати на несподівані повороти та прояви збоченої логіки. Все впирається в гойдалку, яку створили зовсім не для гойдання, та в іграшку, спроектовану для самотності. І коли на гральну дошку кидають останні резерви, нікому вже немає діла до тих, хто просто хоче жити…
Володимир Єшкілєв
Гойдалка
Частина перша. Полювання на бога
1
Ліфанійській космопорт (локація Ліфанія-шоста),
планета Тіронія (3КВ22:4),
система зірки Хаябуси (HD10647).
11 юна 417 року Ери Відновлення.
Як і багато століть тому, процедуру зустрічі корабля визначав окремий протокол, затверджений місцевою службою Головного техніка. Йдучи підземним тунелем, що з’єднував приміщення логістичної служби з ангарами та вантажними платформами, Корпач згадав, що техніки називали протокол «графіком прибуття».
«Чому ж тоді ми називаємо цей чортів графік циклограмою?» — запитав Корпач в невідомої Сутності, що зачаїлася у внутрішній темряві його свідомості. Й сам собі здивувався. Колись Сутність здавалась ворогом, що зачаївся в засідці. А сьогодні він спілкувався з нею, як з доброю приятелькою. Запитував усякі бздури.
Дивний сьогодні день, подумав він, однозначно дивний. Крижана легкість наповнювала веселим ритмом і бадьорила кожний м’яз. Він давно не відчував такого. Цілий фестиваль всередині — й без жодного стимулятора, без коктейлів з окультної музики, грибів та штучної активації центрів задоволення. Добрий настрій безкоштовно, за просто так. Дарунки незримих Сил — інакше й не скажеш. Він відчув, що Сутність погодилась і з його здивуванням, і навіть зі згадкою про вищі Сили.
Це зацікавило Корпача.
Мешканка його внутрішньої безкінечності щойно визнала існування мешканців безкінечності зовнішньої. Й навіть гмикнула щось нерозбірливо-солідарне.
Демон, що вірує в богів. Прикольно.
Він посміхнувся.
Якби місцевий психометричний контроль дізнався про Сутність, оператор-логістик Вукі Корпач негайно залишився б без роботи. Й, відповідно, без житлового простору і соціального пакета, належних працівникові космопорту. Але незримі щупальця та ментальні зонди тіронійського контролю, на його щастя, не були всемогутніми й багато до чого не дотягувались. Наприклад, вони за довгі роки так і не дотягнулись до вмонтованих у череп Корпача імплантів доповненої реальності, заборонених цивільним ще за доби Отців-відновлювачів. Оператор десь чув, що кожний другий тіронієць користується такими імплантами, злісно порушуючи кілька місцевих та імперських законів.
Саме тут, у підземному лабіринті, доречно було скористатись помічними імплантами. Корпач активував їх швидким подвійним примруженням лівого ока. Картина навколишнього світу змінилась. Перед очима оператора-логістика висвітилися індикаційні лінії та шеренги кольорових позначок. Вони підказали йому, що температура у тунелі дорівнює двадцяти чотирьом за Цельсієм, що тиск штучної атмосфери на десять мілібарів нижчий від норми, що ізоляція силової магістралі у трьох місцях прогризена невідомими шкідниками, а у бічному проході відбувається несанкціонована біологічна активність. Параметри останньої вказували на присутність зграї щурів-мутантів.
Нічого незвичного.
Корпач увімкнув пристрій з відлякуючим репелентом. Від його поясу відокремився невеличкий модуль-розпилювач. Покружляв навколо, розсіяв сполуку на перехресті тунелів й знов повернувся до поясного гнізда. Щури миттю повтікали, залишаючи на індикаторі позначки холонучих теплових слідів. Корпач повідомив технічну службу про пошкодження магістралі, заглянув до найближчого коридору — радше для проформи, аніж з підозри — й не знайшов там жодного блудняка.
Все ще відчуваючи в тілі бадьорий ритм, він рушив до ангару й далі — до брами вантажної платформи. Конденсат набрякав важкими краплями на вентиляційних трубах, хлюпав під підошвами й примножував скупі відблиски світла. Невдовзі брама відкрилась операторові у всій своїй величі: висока, масивна плита царювала над простором порталу. Вона підносилась над транспортною рампою, підсвічена габаритними вогнями та люмінофорами кранів-тельферів. Її силові ребра здавались відрогами стрімкої скелі. Темно-сірий кераміт наче всотував у себе світло, згущуючи нічні тіні. Світло, що лилось з високої стелі, відстрибувало від цих тіней, як щойно мутанти відстрибували від репеленту.