«Якщо це ображає твій розум, то…»
«Не ображає. Це є предметом суперечок. Немає єдиної думки».
«Досі?»
«Є сім’ї, які звинувачують. Є інші, які виправдовують. Були сильні суперечки. Афарі конфліктували. Деякі вмирали. Не складалися подружні пари. Відтак вирішили забути і не повертатися до болісного».
«Але все невисловлене продовжує жити усередині і шкодити».
«Немає суперечок».
«Зовсім?»
«Немає великих суперечок».
«Публічних?» — будуючи словоформу, Пела уявила велику залу авреліанського парламенту, в якій сперечалися депутати.
Кайлац на мить завмер, очевидно вражений новим образом, потім кивнув:
«Так, публічних».
«Довго немає?»
«Приблизно шістдесят поколінь».
«Йопст! — присвиснула Пела. — Ну у вас і витримка, хлопці».
«Афарі дуже відповідальні. Ми мусимо вижити».
«Ти казав, що деякі сім’ї звинувачують. А кого звинувачують?»
«Старшу расу».
«Захисників?»
«Так».
«У чому?»
Замість відповіді вона отримала образ непроникного муру. Складений з грубих кам’яних брил, він сягав неба та обох сторін горизонту.
О’кей, — погодилася Пела, — не будемо нариватись».
«А після того Чіаґа ви не шукали нових світів?»
«Світи для заселення є. Вони потребують трансформації. Немає ресурсів».
«Ти правду кажеш?»
«Тобто?»
«Це правильна інформація?»
«Так кажуть. Іншої інформації немає».
«А може, хтось заборонив вам їх заселяти?»
Кайлац на мить задумався. Відтак створив словоформу абсолютного заперечення:
«Ні, ніхто і ніколи не забороняв й не збирався забороняти».
«А чому ж тоді ті, кого ви називаєте Захисниками, не поможуть вам ресурсами?»
«Таке неможливе».
«Чому?»
«Вони дуже-дуже далеко».
«Де?»
«Ісахха».
Пела знала цей словообраз з лекцій Лацор. Так магонійці називали Срібну Монету. У спілкуванні згадки про Галактику, де жили Захисники, супроводжувало холодне світіння еліптичного диска, оточеного хмарами космічного газу. Два з половиною мільйони парсеків, або одинадцять мільйонів світлових років відділяли Чумацький Шлях від цього велетенського зоряного острову.
«Маєш рацію, — погодилася дівчина. — Дуже-дуже».
«Захисники врятували би нас на Чіазі, — раптом порушив табу Кайлац. — Але вони не встигли. Міжгалактичні портали відключені».
Пела відчула, як швидка хвиля люті пронеслася її свідомістю. А відтак вона знову випала з реальності і побачила, як від жовтої зірки відокремлюється велетенський вогненний вихор — протуберанець. Як він, наче лев’яча лапа, торкається темно-зеленої планети і та на очах огортається смертоносним блакитним сяйвом, чорніє від закручених у спіралі хмар диму. Вона зрозуміла, що лють була не її, а Кайлацева.
«Вони не встигли, — повторила вона. А потім додала: А мали б встигнути».
Кайлац нічого не відповів й рушив до пульту, над яким минулого Пелиного чергування чаклував Дой.
«Мені робити контрольні заміри?» — запитала в нього дівчина.
«Так», — словообраз був емоційно безбарвним, як і зазвичай у телепатичних розмовах з магонійцями.
Ще у житлових модулях Пела готувалась до зустрічі з тунелем, котрий вів до великої теплиці. Як тільки вона згадувала тінь-переслідувачку, крижані комахи починали мандрувати її спиною. Їй здавалося, що вона вже ніколи не наважиться пройти довгим переходом і намагалася перемогти страх навіюванням.
Втім, казала собі дівчина, це все ілюзії, що створює Воглок, або ж його прислужник. І переконувала себе, що потрібна тим силам, які зачаїлися на Імлі, що нічого поганого вони їй не зроблять.
Пелі здавалося, що страх відступив. Проте коли вона опинилася на знайомому перехресті, видіння жвавого мороку знову вистрибнуло з пам’яті і скувало м’язи. А ще тут було дуже холодно, набагато холодніше, ніж за її минуле чергування.
Дівчина скулилась від зимного дихання підземелля. Їй згадалися шкільні спальні, де іноді зуб на зуб не попадав.
Невже і тут економлять на опаленні?
Вона ввімкнула прихоплений для такого випадку ліхтар й змусила себе заглянути до тунелю. Виплавлена в базальті труба губилася у перспективі, світлова лінія на підлозі ніде не переривалася.
Ніяких рухливих згущень.
Дівчина набрала до легенів повітря, прислухалася до биття свого серця і увійшла до труби. Навколо панувала мертва тиша, жодні природні і техногенні шуми не порушували спокою у лабіринті комплексу. Пела уявила, як десь над нею стоять і вібрують «пожирачі туману». Ця думка подіяла на неї заспокійливо, проте ліхтар вона вирішила тримати увімкненим.