— На Браму, — виправив командор.
— До вузлового порталу, звідки Шерма може стрибнути куди завгодно.
— А хто їй дозволить стрибати?
— Ті, хто чекає на неї там, на планеті. Ми робимо їхню роботу. Ми доправляємо Шерму саме туди, де вона їм найпотрібніша. Інакше б нас вже не було в живих. А так нас знищать, як тільки Шерма опиниться поряд з порталом.
— А навіщо їм Шерма?
— Припускаю, що це тіло для Темного.
— Саме її тіло?
— Так.
— Хіба Темний не мав відродитися одночасно у тілах трьох клонів?
— Думаю, що у ворога є різні сценарії — «план А» і «план Б», а може, й «план В».
— Невже ворог не може виростити тіло для свого бога там, на своїй базі? Навіщо все так ускладнювати?
— Якби все було просто, Темний давно б повстав з попелу. Але я переконана, що його послідовникам потрібне тіло цієї клонки. І ще, командоре, є ризик, що лише Шерма залишить борт лінкора, вас усіх знищать «дугою» або чимось подібним, — баронеса говорила чітко і впевнено, як людина, яка склала у голові пазл, всі елементи котрого ідеально співпали. — А ми, як виглядає, будемо жити лише до зустрічі Шерми з тими, хто чекає на неї на 18КВ216:2, або ж на Брамі, якщо вам так подобається ця назва. Єдиний шанс вижити — накласти санкцію на відправлення модулів до Пратари.
— Це все?
— А треба ще чогось?
— Я обміркую ваше припущення, але не бачу підстав зупиняти десантну операцію, — підсумував Зоран й підвівся з-за столу. — Підполковнику Вей, дякую вам і пропоную повернутися до виконання ваших посадових обов’язків.
Якраз тоді, коли Вей викладала командорові свої аргументи, в іншій «червоній зоні» Сайкс мала бесіду з Відморозком. Старий пілот погано переніс гібернацію й ледь пересувався. Медичні роботи доповіли Преподобній, що його життєві сили досягли критичної межі і процеси тілесного занепаду вже не здатні компенсувати ані терапевтичні імплантати, ані системи клінічного супроводу. На зустріч з радницею імператора Відморозка доставили у громіздкому відновлювальному ложементі.
— У моєму становищі найзручніше думати про абстрактні речі, — мовив пілот, коли його завезли до «червоної зони». — Тільки тепер я усвідомлюю цінність присутності, як істинної форми буття.
— Філософія ще нікому не шкодила, — посміхнулася пілотові Сайкс.
«Зрештою, — подумала вона, — цей клон поки що не зробив нічого протизаконного. Він просто заручник».
Бесіди з мудрими старцями були її слабкістю ще з підліткового віку. А ще Відморозок нагадав їй Каспета.
— Філософія не шкодила психічно здоровим, — зауважив пілот. — Але ж я зовсім не про те. Ти ще надто молода, Сайкс, щоб зрозуміти цінність присутності. Думати про присутність, як про універсальну форму життя — значить, розкривати себе вищим формам знання. Всіх живих істот об’єднує присутність. Всі вони присутні у бутті незалежно від того, скільки в них рук, голів і хвостів. І кожна мить цієї присутності, як би ми не крутили й не брехали самі собі, свідчить про неминучість нашого зникнення, нашої майбутньої неприсутності. Отже друге, що об’єднує всіх істот, — смерть. Всі розумні раси смертні і солідарні в переживанні страху перед зникненням своєї присутності.
— Але одній відомій нам істоті вдалося вирватися з цього солідарного кола.
— Не спіши, я ж до того й веду, — Відморозок спробував піднести руку у менторському жесті, і Сайкс зрозуміла, як важко дається йому кожен рух. — Темний бог вийшов за межі смерті, а значить і вийшов за межі присутності. У цьому його найглибша, найболючіша і найстрашніша таємниця. Він перестав бути «при суті», він сам став суттю, єдиним свідком самого себе. Це жахливо, це щось на штиб втрати всіх чуттів — зору, слуху, дотику. І от я міркую собі, а як це йому вдалося зберегти, скажімо так, психічну адекватність. Це ж неможливо, коли ти ховаєш одну епоху за іншою, і навколо вже давно немає нікого, хто б розумів тебе і пам’ятав твій первісний світ.
— Але ж і ти втратив свою епоху, прижився в іншій і не зійшов з розуму.
— Якби ти знала, чого це мені коштувало. Інший світ, інші ритми, інші барви і звуки. Все інше. Тепер навіть сміються не так, як сміялися при Сіоранах. Але я втратив лише одну епоху і не втратив людства. Тому мені випадало знайти собі теплу нору і зробити вигляд, що все добре. А Темний за сотні тисяч років життя втратив всі форми присутності, які оточували його при народженні. Усі до єдиної. Адже вимерла його раса і зник його світ. А потім ще десятки світів і рас, які слугували його «присутністю». Годі й уявити собі таку безмежну самотність. Жодна тепла нора від такого не врятує.