— Так для чого ми веземо ту божевільну? Як очільник конвою, я маю знати принаймні це. До речі, де помістили її кокон?
— В оперативній секції, поряд з вашим ложементом. У вас буде повна можливість контролювати конвойовану.
— Вона гібернована?
— У глибокому анабіозі. Наказано розморозити вже на Фаренго. Думаю, що ящери самі цим займуться. Вони в цьому доки.
— Ви не відповіли на моє питання.
— Яке?
— Навіщо ми веземо ту дівку.
— Вона — ключ. Без неї неможливо активувати вузловий портал Фаренго. Ящери бояться, що не зможуть відбитися, і хочуть через нього переправити камінь на Ґ’орму або й ще далі. Нас постійно супроводжуватиме їхній борт. Той самий, що знищив гніздо ґиргів.
— Зорельот-зірка?
— Дехто й так його називає, — погодився Аннадір, відтак продовжив: — Він вже тут, на орбіті Аврелії. Ми разом йтимемо до Тридцять восьмого лімесу, а потім, знов-таки разом, стрибнемо аж до Таліс. Саме тому для місії обрано цього рейдера. Лише борт «сотої» серії здатний одним стрибком дійти до Агрегату Оріона.
— А ящери не можуть перевезти Ферфакс на кораблі-зірці?
— Не можуть, — замість контр-адмірала відповіла Хіосі.
— Так, — підтвердив Аннадір. — Той борт ще менший і тісніший за «Лорда». Та й будували його на інших принципах. Розмістити на ньому наш протиперевантажний кокон не дозволяє конструкція. З іншого боку, лише ця машина достатньо озброєна для того, щоби на рівних битися зі злими дядьками. Тому ми веземо, а вони прикривають. Тим більше, що тепер у секторі немає жодного іншого ґ’ормітського борту, який би взяв Фатіму.
— А після того, як ми її довеземо?
— Я б зараз про це не думав. Нам би до лімесу дійти.
— На Фаренго ми тимчасово перейдемо у підпорядкування Преподобній Р’аавал, — сказала Хіосі.
— Хто вона?
— Ґ’ормітська Знаюча високого рангу, відповідальна за Розплідник богів.
— На таке підпорядкування також немає письмового наказу?
— Цу, — розвів руками Аннадір. — Такі часи, генерале, такі часи.
18
Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,
поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара.
28 юла 417 року Ери Відновлення.
Транспортний модуль рушив у напрямку Брами шість годин тому. Тепер з ґ’ормітського зорельоту мав стартувати «човник» з дванадцятьма десантниками — шістьма людьми і такою ж кількістю рептилоїдів. Перед Зораном на всю рубку розгорнулося панорамне зображення «Йлаа-л’аку», схожого на велетенську спіральну мушлю. Корабель ящерів готувався вивести «човник» зі свого черева, і командор не міг відв’язатися від думки, що під синіми зоряними розсипами висить здоровенний ксеноморф, що ось-ось народить собі подібне.
Корпус «Йлаа-л’аку» наповнювало тихе опалове світіння. В ньому Зоран бачив зриму силу, що таїлася у надрах машини, за розмірами сумірної з лінкором. Сила зорельоту-мушлі мало чим нагадувала ту лінійну потугу, яку виробляли двигуни «Айн-Софу». Корабель рептилоїдів не проламував простір, а ковзав тими незримими струнами, на які натягнули всесвіт. Зоран вже двічі спостерігав, як спіраль «Йлаа-л’аку» вкручується у пульсуючу рану лімесу, як легко вона зісковзує з чотиривимірної визначеності на химерні площини Темних шляхів.
Але командор також знав, наскільки ілюзорною є ця легкість, які гігантські ресурси енергії потрібні для дресировки силових струн і як важко витримувати потрібні параметри польоту там, де матерія божеволіє і набуває несамовитих властивостей. Він здогадувався, що технології ящерів шліфувалися сотні тисяч, якщо не мільйони років. Що деякі з них рептилоїди отримали у спадок від давніших цивілізацій і використовували без глибокого розуміння їхньої природи.
Нарешті від центру спіралі відокремилася невелика срібляста сфера — ґ’ормітський «човник». Він повільно відплив на відстань п’яти корпусів «Йлаа-л’аку», закрутився дзиґою, завібрував і розчинився, наче привид.
Зоран знав, що за стандартним часом «човник» вже повернувся до чотиривимірного простору поблизу Пратари.