«Зонд цікавіший за “боба”», — визнав Вольск і зазбирався в дорогу. Для оперативного переміщення можна було застосувати портативний конвертоплан. Проте, пам’ятаючи розміри тутешніх сніжинок та гостроту льодових наростнів, він не ризикнув довіритися гвинтам і крилам. Для мандрівки врешті-решт була обрана модифікація «павука».
Тихше їдеш, далі будеш, згадав він примовку, що пережила багато століть і не втратила актуальності навіть на далеких планетах.
Менш ніж за стандартну годину Вольск вже звикав до норову сріблястого Мк7, на спину якого поставили сідло з гідроподушкою. Шестиногий носій спритно маневрував між крижаними торосами, дозволяючи вершникові не заморочуватися керуванням та милуватися навколишніми краєвидами. Ноги Вольска впиралися в стремена, але віжок на ем-ка сьомому не передбачили і він широко розкидав руки, балансуючи під час піруетів транспортної машини.
Зліва від прокладеної роботами стежки, заступаючи яскраво-синій обрій, тягнувся край льодового бескиду. Його увінчували гострі прозорі брили, наче хтось поклав на Широке Поле пилу довжиною у кілька кілометрів. Крига сріблилася, місцями відкриваючи вершникові блакитні і зелені глибини. Зате направо, скільки бачило око, тягнулася депресивна рівнина, де крига напиналася брудно-сірими пухирями.
Ще доправляючи техніку до бурового майданчика, Вольск намагався зрозуміти, які саме природні процеси сформували такий ландшафт, але геологічні довідники нічого не прояснили. Жовтувате світло Пратари додавало до навколишнього смутку трошки теплих відтінків, проте картина від того не ставала кращою. Мертвий світ нічим не видавав свого минулого, яке, на думку Вольска, було далеко не тоскним.
Інакше навіщо тут вузловий портал?
Подорож до місця посадки зонда тривала майже дві години. Коли Вольск прибув до вказаної локації, там вже зібралася чимала компанія. Окрім Церм і Ван Бодена зустрічати зонда-ветерана прибули Тарасваті і двійко ящерів у чорно-золотих скафандрах. Останні лише на кілька хвилин випередили Вольска, ефектно припаркувавши до найвищого пагорбу літальний апарат з прозорими крилами і відкритою дротяною кабіною.
— Екстремальні пацани ці рептилії! — прокоментував їхнє прибуття Ван Боден.
— Вони жіночої статі, — зауважила Тарасваті.
— Значить, екстремальні дівчата, — оператор привітно помахав ґ’орміткам. — Їх також цікавить зонд?
— Нам всім цікаві сліди втручання у його роботу, — пояснила Преподобна. — Командор припустив, що зонд не зміг би три століття без сторонньої допомоги витримувати високоенергетичне опромінення.
— Ми знаємо, що припустив командор, — почувся голос Ван Бодена. — Але відомі ще й не такі приклади витривалості старих систем.
— Маєш на увазі самого командора? — поцікавилася Церм.
Всі, окрім «дівчат-рептилоїдів», розсміялися.
Чекали довше, аніж передбачалось. Пройшло більш, аніж півтори години, коли в небі спалахнув жовтий «хрест» реактивних джетів. Перехоплювач гальмував, спускаючись на Браму пологою спіраллю. Вольск бачив контейнер з цією машиною під час завантаження транспортного модуля. Проте всі спроби розпитати техніків про її конструкцію і тактичні можливості наштовхнулися на промовисте мовчання.
— Секретна зброя? — запитав він у Церм.
— Шостий рівень допуску.
— Отакої.
— Не борт, а кейс найсучасніших технологій.
— Може, треба очі закрити?
— А ще заткни вуха і відійди на два кілометри, — пілот засміялася. — Я теж не маю шостого, що поробиш.
— Я тебе не здам.
— Ти добрий хлопчик.
— Він на сидеральній тязі?
— Щось крутіше. Ходить швидше за будь-який скеґер.
«Що може бути крутішим за сидеральний движок?» — запитав себе Вольск, але вирішив не розпитувати подробиць. Він ще раз переконався, що на лінкорі сховали чимало сюрпризів. Що навіть пілоти «Айн-Софу» не посвячені у всі таємниці експедиції.
Перехоплювач остаточно погасив швидкість, розчепірив довгі опори і філігранно прибрамився в центрі майже круглої долини, де під кригою вгадувалась структура метеоритного кратеру. Вкрита ультрачорним лаком машина виглядала пласким зображенням, намальованим просто на навколишній панорамі. В її хвостовій частині можна було роздивитись затиснуту маніпуляторами здобич. Темно-сірий, наче зім’ятий, корпус древнього зонда.
Надто зім’ятий, як на агрегат такого типу. Техноархеолог бачив десятки подібних до нього зоряних розвідників. Різних. Виловлених у відкритому космосі після століть мандрів, розміщених у музеях та приватних колекціях, вкритих потворним чорним накипом, немилосердно пощерблених й навіть пробитих наскрізь.