Різних, але не таких.
Якесь недобре передчуття охопило Вольска.
— А можна подивитися, як виглядав зонд, коли його впіймав твій секретний гончак? — звернувся він до Церм.
Та розгорнула плівку двовимірного екрану просто перед очима техноархеолога. Плівка нахмарилась кольорами відкритого космосу. З глибини екрану виплив сірий силует.
Вольску вистачило короткого погляду, щоби все зрозуміти. Він вже відкрив рота, щоб попередити Церм та інших, коли весь його мозок — весь, до останнього нейрону — заповнив знайомий голос.
Крізь нього, наче крізь розірвану дверну мембрану, на Вольска рушили видіння, складені з кольорів, звуків і доторків. Він побачив золоте татуювання на плечах і ключицях, темне хвилясте волосся, шкіру з мідним відблиском. Відчув аромати мускату і амбре, розпеченість нестримного жадібного лона, що готове поглинути цілий всесвіт.
Його тіло знову, як і рік тому, наповнює пронизливе тремтіння. Жалюгідне, щасливе, безпорадне, захопливе та ще якесь там тремтіння смертного, ґвалтованого богинею.
…там, на зірках непідсудних,
де уламки полишених гнізд…
Між скронями вибухає темрявою чорна точка.
Крихітна чорна нора до невідомого.
«Падай».
«Шермо, я не…»
«Падай, якщо хочеш жити».
«Але…»
«Падай!!!»
Його ноги підгинаються дуже повільно. Тіло, наче незалежно від його волі, зміщує центр ваги, щоби падіння не зачепило зовнішніх елементів життєзабезпечення. Він відчуває усі стадії та етапи падіння, усю безпорадність бокового чужого зрушення.
Як нескінченний хробак, проповзає чужа вічність. Чуже тіло, безмежно далеке від його власного, котре все ще здригалося в механічних судомах, лягає на крижану поверхню планети, яку імператор нарік Брамою. Воно лежить на чужому правому боці і чужими очима бачить шматок темно-синього неба.
Також безмежно чужого.
Шермо, кохана, якого цука ми с тобою тут робимо?
«Лежи, не рухайся».
Добре, добре. Ніхто не збирається рухатися. Це грьобане тіло лежатиме стільки, скільки тобі треба. Лежатиме усі майбутні ери, аж до випаровування останньої з «чорних дір». Лежатиме всі цикли і всі епохи. Лише не залишай мене, Шермо.
«Ти мене зрадив».
«Ні, ні, не зрадив. Неправда. Я рушив разом з тобою до мертвих планет, я залишив рідних на Арпікрані, я…»
«Тепер ти чекатимеш».
Судоми відпустили, Вольск відчув, як піт тече під скафандром, переповнюючи капіляри абсорберів, як липка волога розповзається між ногами.
Поряд з ним впало щось важке. Він обережно присів, озирнувся навколо, і йому перехопило горло. Якась нищівна коса пройшлася навколишнім, безжально стинаючи все, що вивищувалось над поверхнею хоча б на метр. Ще ворушилися розрізані навпіл тіла людей і ящерів, ще розпадалася на шматки конструкція ґ’ормітського літального апарату і щось рідке витікало зі страчених роботів. Те рідке пінилось і застигало на морозі потворними гронами.
І лише його Мк7, який після зупинки притиснувся черевом до криги і підібгав під себе павучі лапи, практично не постраждав. Диявольський косар лише зрізав сідло.
«Що це за зброя?» — думки Вольска сповільнилися, а погляд не міг відірватися від рештків Церм. На замерзлому зрізі її тіла він бачив тазові кістки, судини та м’язову тканину, трубки живлення скафандра та рівно обтяті конструкції екзоскелета. Ворожа зброя розітнула людське тіло, як лазерний ніж, але не залишила на плоті термічного сліду.
Ще хвилину тому Церм розмовляла з ним про допуски, а тепер і вона, і Ван Боден мертві. Навіть Преподобна Тарасваті. Її тіло лежало найдалі від Вольска, поряд з перехнябленою руїною конвертоплана.
Й ті дві ґ’ормітки, що так вміло вправлялися з крилатою машиною, також загинули. Обрубки їхніх хвостів здригалися у фінальних конвульсіях. На манжетах і шоломах людських скафандрів розпачливо блимали вогники медичного контролю.
Вже немає чого контролювати.
Техноархеолог озирнувся на перехоплювач.
Ну, звісно, той цілісінький. Коса вистрибнула з його здобичі, з того, котре Церм вважала зондом, з того, котре виглядало як зонд, але не було ним. В принципі, ті, хто маскував свою машину під земного розвідника, й не надто морочилися з ретельним копіюванням деталей. Замість охолоджувального контуру вони причепили до «зонду» хаотичне переплетення дротів, а уловлювачі зоряної енергії зобразили скрученими листами металу.