Йому кортіло роздивитися замасковану машину детальніше, але він не знав, як та зреагує на наближення. Перевіряти на собі дію коси не було жодного бажання.
Шерма наказала чекати.
На кого?
На неї?
На її спільників?
А може, краще відповзти до «павука», повернутися до табору, подивитися, що діється там?
Йому було страшно.
Хронометр свідчив, що Вольск сидів на кризі вже півгодини, коли його внутрішній комунікатор прийняв виклик від Сайкс.
— Не кажи, я все знаю, — відразу попередила Преподобна.
— Я не можу…
— Виконуй всі вимоги Шерми.
— Ви у полоні?
— Я — ні. А от ти у полоні.
— Мені…
— Ти почув. Це — наказ.
Сигнал зник, залишивши десь під черепом краплину холодної порожнечі. Вольск спробував зрозуміти, що саме задумала імператорська радниця, але пазл не складався. Він згадав, що бур за кілька годин проб’є тунель і припустив, що у цілому ситуація виглядає так: Шерма спробує за будь-яку ціну дістатися порталу, а Сайкс зробить все, щоби цього не сталося.
Якщо так, то, за великим рахунком, його допомога Шермі не потрібна. «Боб» домчить клонку до самої «зоряної брами», а помогти їй у двобої з Сайкс він не зможе. Втім, для висновків замало інформації. Хто знає, а може, для активації порталу необхідна присутність кількох людей? Або ж Шерма триматиме його біля себе як заручника? Й де тепер, цікаво, баронеса?
Питання, питання.
Питання, небоги невідомості.
Він відчув біль у затерплій нозі і змінив позу. Тепер він не сидів, а напівлежав так, що міг оглянути останки Церм, які поступово вкривала паморозь. Вольск зауважив, що командний пристрій перехоплювача не пошкоджено. Техноархеолога свого часу вчили принципам дистанційного керування роботами, але йому бракувало практики. Тим більше, практики роботи зі швидкісними міжпланетними рейдерами.
Проте одне він знав достеменно: достатньо було ввести до пристрою стартову команду, щоби знешкодити «зонд». Перехоплювач виніс би його в космос, і полон Вольска на тому б скінчився. Куди саме полетить рейдер, ніякого значення не мало. Чим далі, тим надійніше. Зваживши усі «за» і «проти», техноархеолог вирішив, що критичних проблем в нього не виникне, адже командна логістика позитронних комп’ютерів не відрізнялася різноманітністю. Втім, він не мав певності у тому, що ворог дозволить зламати свій план.
«Припустимо, — міркував він, — що ця зім’ята штуковина не надто розумна та не відразу второпає, що саме я від’єднюю від екзоскелета Церм. Припустимо, що штуковина не вміє читати мої думки і не зреагує на перші команди пускового циклу. Але вже в момент старту все відкриється, і штуковина скосить мене на раз-два.
Не дарма ж Сайкс сказала, що я у полоні, — згадав Вольск. — Ворог, швидше за все, тут все контролює. Та ще й Шерма заходить до мого чайнику, як додому».
Він ще раз подивився на ультрачорний силует перехоплювача. Те, що він назвав штуковиною, висіло між розчепірених ніг без жодних помітних перетворень. Судячи з її вигляду, маскування частково злізло під час посадки. Крізь рослинно вигнуті контури проступила чужа інженерна естетика, не знайома зі звичною людським очам бінарною симетрією, а центральну частину чужої машини обплутували вузлуваті волоконні потовщення, що здалися Вольскові корінням древнього в’яза.
У тих відділках його пам’яті, де зберігалися зображення та схеми інопланетної техніки, ворухнулося впізнавання. Він вже десь зустрічав агрегати, зроблені у такому дизайні.
Але де?
Він напружив мозкові імплантати на згадування.
Над крижаною пустелею раптом рознесло свистячий звук, що відірвав Вольска від пошуків. Невеликий вертоліт, утричі менший за конвертоплан, наближався з боку табору. Він летів дуже низько, здавалося, що зіткнення з крижаним пагорбом неминуче. Проте останньої миті гвинтокрил повторив маневр дротяного літачка рептилоїдів й зависнув над полем свіжої смерті.
А відтак сів на кригу.
Вольск завмер в очікуванні. Його уява намалювала, як з кабіни виповзає багатоока слизька потвора, серце стиснуло, а вже за мить воно прискорено закалатало.
З кабіни вистрибнула людина.
Жінка.
І Сайкс, і Вей також мали треновані і красиві тіла, але Вольск не сплутав би леопардову грацію Шерми з жодною іншою.
У темно-зеленому скафандрі, виблискуючи сріблястими смугами м’язових протекторів, до нього наближалося Тейсанболонове творіння.