— Цей напій викликає залежність.
— За один раз не викличе.
— Велудуман не забороняє, — ковтнувши капсулу, погодився Гумм. — Якщо Мулан бридко, вона може дивитися на щось інше.
— Я чекатиму вас на спіральних сходах, — кинула Знаюча з коридору, що правив за шлюз.
— Ви бачите, генерале, яка в Гумма дружина? — рудокоп розтягнув рота в широкій посмішці.
— Симпатична.
— І Гумм так каже.
— А що каже Велудуман?
— Тобто?
— Про все це, — Марков обвів очима призматичну залу.
Рудокоп прослідкував за його поглядом, відтак подивився на лоток синтезатора, який з’явився, завантажений цукром, прицмокнув і повідомив:
— Хитрі ліки почали діяти.
— За три хвилини збігаєш до туалету, і потім вже ніякі ящірки нічого не помітять.
— Ящірки страшенно мудрі.
— Якби ми з тобою жили тисячу років, і ми б були мудрими, як… — Марков на кілька секунд задумався: з ким би то порівняти тисячолітніх рептилоїдів. Нічого не придумавши, сказав:
— Були б не дурнішими за них.
Вже за чверть стандартної години вони утрьох спустилися колодязем, у якому ґ’орміти обладнали спіральні сходи.
— Тут багато чого перебудували, — зауважив з приводу сходів Гумм. — Й відразу видно, що первісна споруда якісніша. Он яке гладеньке полірування.
— І як вони таке робили? — світло від генералового ліхтаря ковзало гранітними плитами у пошуках стиків та інших конструктивних ознак. — Десь ще існують такі лабіринти?
— Такий — один-єдиний, — сказала Мулан.
— А є хоча б зображення машин, якими це все споруджено?
Знаюча знизала плечами.
Ну, звісно, подумав Марков, звідки вона може знати. Якщо ящери успадкували інженерну науку Повзучих Отців, то зберігають її у таємниці. Але чого ж тоді вони так недбало полірують свої добудови?
Колодязь привів їх на перехрестя трьох коридорів-променів, обличкованих плитами піскового кольору.
— Перехрестя Жовтих, — прошепотіла Мулан. — Тут не зайве помолитися Велудуманові.
— Він був їхнім богом?
— Він був їхнім імператором. Й міг би правити ними вічно, як Темний, але добровільно піднісся до благого світла, — Мулан спрямувала промінь свого ліхтаря до склепіння, мурування якого повторювало трипроменеву геометрію перехрестя.
— Зірка Велудумана… — рудокоп впав на коліна.
— Розгалуження хідників замість храму? — гмикнув поліцейський. — Культ перехресть, чи що?
— Навколо нас Храм Життя, — нагадала Мулан.
— І з чого це видно?
— Промені означають шляхи. Життя має три шляхи, три виходи. Першим вважається відтворення собі подібних, другим — воскресіння в інших формах та вимірах і третім виходом є остаточна смерть. Четвертий заборонений.
— Четвертий?
— Безсмертя, — підводячись, підказав Гумм. — Держатель Склепіння заборонив четвертий вихід, бо він замикає у кільце безвиході три перші.
— Щось не ліпиться, — подумавши, сказав поліцейський. — Якщо четвертий промінь виходить з центру перехрестя, то зірка перетворюється на хрест, а не на коло.
— Геометрія, що ілюструє велику Велудуманову заборону, передбачає додавання до трьох просторових вимірів четвертого — часу, — пояснила Мулан. — У цій геометрії четвертий вихід має властивості кола.
— Три виходи, три виміри, четвертий вихід, четвертий вимір, — мурмотів Марков, коли вони рушили далі.
Він раптом згадав про трьох заповітних клонів Тейсанболона. Якщо Шерма уособлювала у цій трійці відтворення, подумав поліцейський, то Овіта втілювала воскресіння, а Ленго — смерть.
— А яким шляхом ми йдемо зараз? — поцікавився він в піфійки.
— Ми йдемо тим коридором, що символізує відтворення. Увійдемо до Зали Часу, а вже звідти рушимо до порталу. Коротшої дороги немає.
— Що у Залі Часу?
— Зараз побачите.
Коридор невдовзі розширився, немов велетенська лійка. Ще півсотні кроків, і він перетворився на печеру зі стовпами блакитного світла. Зазвичай наповнена паломниками, зала тепер спорожніла. Люди йшли між рядами світлових колон, і Марков шкодував, що немає часу для зупинок. Навіть без них він відчув магію цього місця, а та заселила в нього уривки спогадів і видінь. За якусь мить його уявою прослизнули населені подіями видіння. Він побачив освітлене зеленими променями чрево Родерового транспортеру, фестивальну ніч у пустелі, відблиски феєрверків, молоду тіронійку, що дивилася в надра пурпурового каменю, і запам’ятав яскраво-жовту квітку, встромлену до її зачіски.