Гвинтокрил тим часом летів з межовою швидкістю. За інструкцією не дозволялося більше тридцяти хвилин тримати машину на форсованому режимі, але Вольску було не до інструкцій.
«Мерщій, швидше», — бурмотів він, наче автопілот міг видобути з двигуна ще кілька додаткових кілометрів на стандартну годину. А ще він намагався згадати ту останню думку Шерми, яку вловив його мозок. Він бачив її як видіння синього земного неба, ясного і сонячного, сповненого спокою і радості. Але послання, що стояло за небесним обрієм, ніяк не складалося у смислову конструкцію.
Швидше, заради всіх богів, істинних і фальшивих.
Він знав, що послання існує, він відчував його тінь крізь райський аквамарин. І скреготів зубами, марно намагаючись сфокусувати зір і пам’ять.
Він майже не дивився на одноманітну поверхню планети, яку показували оглядові екрани, супроводжуючи панораму позначками відстаней, висот та назвами крижаних і скельних утворень.
Швидше, чому так повільно.
Блимнув червоним невеликий плаский екран, вмонтований під стелею кабіни.
«Тривога! — повідомив автопілот. — В атмосферу планети увійшов швидкісний об’єкт».
На екрані спалахнула біла смуга інверсійного сліду, що креслила небо Брами.
Вольск заворожено дивився, як смуга довшає, клубочиться, спухає білими хмарами, як на обрії спалахує червоне сяйво.
«Об’єкт досягнув поверхні в районі з координатами…»
Техноархеолог заплющив очі. Координати співпадали з місцем прибрамлення перехоплювача.
«Потужність вибуху приблизно…»
Невелика потужність, відмітив він, фіксуючи у пам’яті зграю дисплейних позначок.
Це не ядерний і не термобаричний вибух. Радше кінетичний удар. Щось масивне приперлося з космосу і впало на всіяний розрізаними тілами крижаний майданчик.
Те, що підганяло техноархеолога, зникло. Загнаний звір пірнув до свого лігва. Видіння земного неба розтануло разом з гіпнотичним блоком, а з пам’яті вийшли звуки, і серед них голос Шерми:
«На Альфі, у контейнері джей-кей вісімсот чотири».
— От і все, — мовила вголос Преподобна Сайкс.
Там, куди все ще дивилася Знаюча, знову запанувала темрява. Червона заграва, помножена льодовими дзеркалами Брами, згасла.
Торпеда все ж таки згодилася. Без активації тератронового заряду вона просто вм’яла в кригу перехоплювач разом із мафеді.
Лише вм’яла?
Піфійка не надто розумілася на природі порталів. Ка’ха перекреслила її сумніви заспокійливим доторком до плеча. Вперше за багато днів радниця імператора розпружила корсет вольової настороженості. Відчула, як тепло розповзається шийними м’язами і сповзає хребтом. Й відразу захотіла спати.
«Отже, портал знищений».
«Так, сестро, ти закрила вхід до нори», — Сайкс здалося, що думку ґормітської Преподобної супроводжує музика. Стримані, ледь чутні акорди завершення і виконання.
«Їм не вдалося».
«Будемо сподіватися».
«Що тепер?»
«Чекати і пильнувати».
29
Не прив’язана до певного матеріального тіла
штучно створена «кишеня» чотиривимірного простору.
8917 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
Там, де щойно стояла фальшива Фатіма, тепер дрібно вібрувала здоровенна яскраво-жовта потвора. Її контури розпливалися, і форма здавалася невловимою для людського ока. А ще її вигляд викликав нестримне бажання заплющити очі.
Що й зробила Пела.
«Яка бридота!» — пискнуло щось в її голові, а наступної миті вона відчула, що провалюється крізь підлогу. Дівчина не встигла злякатися, як під нею знову виникла тверда поверхня.
Очі розплющилися самі.
Вона опинилася в ущелині між двох неосяжних полірованих стін, виточених (а може, вилитих) з напівпрозорого темно-червоного матеріалу. На вигляд твердого, немов корунд. Пелі здалося, що стіни рухаються, повільно здавлюючи вузький простір. Вона безпорадно озирнулася, але на всі сторони, окрім підлоги, ущелина здавалася безкінечною.
Не втекти.
Її охопила паніка.
Але звідкись прийшло розуміння, що стіни не рухаються. Що ніхто не збирається чавити випускницю авреліанського спеціалізованого технічного навчального закладу. Це була відверта підказка.