— Хто йо’ зна, — буркнув рудокоп. — Ящірки щось таке кажуть, але ж де їх збагнеш. Може, це в них такий обряд делікатності. Знають, що я вірую у Держателя Склепінь, хочуть зробити мені приємне.
— Я чув, що Мулан їм вірить.
— Хто б сумнівався. Але я думаю, що то був лише його посланець. Як той темпонавт з серіалу «Полонені часу».
— Ва’йсол присягалася, що тоді під виглядом Фатіми до порталу зайшов аватар Велудумана.
— Кого ти слухаєш, чоловіче? Тій Ва’йсол й сорока не минуло. За поняттями ящірок вона ще дитина смішна, — Гумм провів по плитках долонею, струсив з неї пил, гмикнув крізь дихальну маску, немов хрокнув. — «Ва’йсол присягалася!», «Мулан вірить!» Ото вже собі експертів знайшов… Ти мені краще скажи, що там з нашим генералом. Ти його бачив?
— Бачив. Він тепер на Аврелії, керує шерифами.
— То якраз його.
— Очевидно.
— То він служить з чоловіком баронеси?
— Маккосліб його шеф. До речі, Вей тепер також на Аврелії, викладає в столичному університеті, досліджує ксеноморфів.
— Значить, повтікали ви з Арпікрану.
— Повтікали, — погодився Вольск.
— А чому ти не полетів на Аврелію?
— В мене там ноги набрякають.
— Жартуєш?
— Які там жарти.
Гумм затримав на ньому погляд, кивнув і рушив далі. Коридор повертав, якщо вірити карті, до великої зали. Перед останньою півсотнею кроків вони наштовхнулися на пагорб дрібного пилу. Рудокоп почав його розгрібати, але швидко зупинився.
— Ану, подивись сюди, — покликав він Вольска. — Здається, тут є дещо для тебе.
— Що? — техноархеолог спрячував промінь на предмет, котрий тримав у руках Гумм.
— Табличка якась…
— Керамітова пластина?
— Напевне.
Гумм повернув пластину так, щоби тіні підкреслили найменші деталі рельєфу.
— Ті самі знаки, що й на панелі порталу, — зауважив клон.
— Тут числа, — підтвердив Вольск. — Заглибини залиті чимось на штиб емалі.
Він поклав пластину до герметичного пакету, поставив біля стіни.
— Коли будемо вертатися, заберемо.
— Та воно не важке, — рудокоп скинув смугастий шахтарський наплічник, запакував туди знахідку. — Нехай в мене буде, бо в цьому Храмі з речами усякі дива трапляються.
— Зникають?
— І зникають також.
Більше нічого цікавого на шляху до зали не трапилося. Вони дійшли до гранітних дверей і впоралися з сенсорним замком, що пережив не одне тисячоліття. Древній механізм не подужав зрушити двері, довелося йому помагати. Година фізичної праці у скафандрі і дихальній масці втомила навіть Гумма. Він сів на порозі зали, важко дихаючи і вдивляючись у морок за дверима.
— Посвіти, — попросив рудокоп.
— У нас ліхтарі слабенькі.
— А ти все одно посвіти.
Вольск кинув промінь у темряву. Той метрів з тридцять пробіг підлогою і вперся в фундамент масивної споруди.
— Ще один портал, — зітхнув Гумм. — Цих порталів тут як очей у тварюк, котрими нас труїли на Кідронії.
— Не гніви Держателя Склепінь, клоне, — відгукнувся Вольск. — Кідронійських цефалоподів вважають делікатесами. Нас з Марковим і баронесою ними пригощали на прийомі в намісника. Дуже смачні тварюки. Й досі приємно згадати.
— Я тобі про портали, а ти мені про тих слизястих кальмарів. Тьху! Я, між іншим, геть мокрий. Абсорбери вже ні хріна не працюють. І чому, скажи мені, ми не взяли екзоскелетів?
— Тому що тут вузькі коридори.
— Бувають й вужчі.
— Тобі хочеться поговорити?
Деякий час вони дослухалися до мороку, але з нього не вийшло жодного звуку. Збите дихання вирівнювалось, серця і легені верталися до звичних ритмів. Позначки на індикаторах відповзали до зеленої частини спектру.
— Якщо ця частина Храму найстародавніша, тоді й цей портал, — рудокоп кивнув на споруду, — також один із перших.
— Не виключено, — Вольск обережно зайшов до зали, активував прилади нічного бачення. — Та й приміщення, я тобі скажу, нівроку. Здоровенне. Утричі більше за актову залу нашого Університету.
— Так, велике, — погодився Гумм. — Ти мені вибач, Алексе, що я бовкнув про втечу з Арпікрана. Я знаю, там твої рідні заги…
— Зараз про це не будемо.
— Добре. Не будемо. Але ти мені вибачив, правда ж.
— Вибачив.
— А чого в тебе голос такий…
— Який?
— Злий.
— В мене також не працюють абсорбери. Он вода у чоботах хлюпає.
Вольск брехав. Абсорбери працювали відмінно, і нічого не хлюпало. Але вже другу годину перед його очима стояло число, карбоване на тій пластині, яку Гумм відкопав з купи пилу.