— Так.
— І що будете робити?
— Дочекаюся дослідницького борту і полечу на Фаренго.
— Серйозно?
— Там мої друзі. Алекс, Гумм. Може, створимо таку собі маленьку колонію. У Гумма вже є дитина, а ще там Фатіма Ферфакс і рептилоїди.
— Непогана компанія.
— І Храм Життя.
— Так.
— І ще я так міркую: якщо Ольду захочеться повернутися, то він повернеться саме туди, на Фаренго.
— А йому захочеться?
— Пам’ятаєте, я вам казав: тоді, біля Пратари, в мене було видіння. Я бачив Жовтих.
— Пам’ятаю.
— Я тоді дечого зрозумів. Ми, люди, дуже сирітська раса. Забули своїх богів, занедбали свою колиску, полетіли туди, де нам не раді. Де нас ніхто не чекав. Звідси усе те божевілля, яке було на Кідронії, на Тіронії, на Аврелії… Але це не все. Найгіршим є те, що ми несемо своє сирітство до інших світів як прапор, гордимося ним, називаємо його свободою. Це неправильно, баронесо, дуже неправильно. І я так міркую, що Ольду врешті-решт захочеться все це виправити. Чомусь мені так здається.
Вони зустрілися поглядами.
— А може, не треба летіти так далеко, — Вей відчула, як над горою Тайшань здіймається вітер. — Мій чоловік нічим не забов’язаний перед Сайкс. В Охоронних силах багато вакантних посад. Житимете на Аврелії, там не так вже й погано. Принаймні немає карантинних зон… І ще, — ксенобіолог примружила очі, — є інформація, що Наталію тепер тримають у Квантовій Цитаделі.
— Дякую, баронесо. В мене зустрічна пропозиція.
— Слухаю.
— Та ваша дитина, яку вам подарував Храм.
— А це ви до чого? — Вей відчула, що червоніє.
— Може, я візьму її на Фаренго?
— А може, вам краще вибачитися?
— Вибачте, — Зоранові очі не відпускали її погляду. — Я, звісно, не був біля клітки і не отримав пророчого дару, але щось мені підказує, що ми з вами ще зустрінемося. Й не де-небудь, а в Храмі життя.
— Йдіть до дупи зі своїми пророцтвами, — вона відвела очі.
— Вже йду, баронесо. Нехай береже вас Держатель Склепінь, — Зоран скоро збіг сходинками до ближчого зі скельних уступів. Відтак зупинився, озирнувся: — О, ледь не забув. Зустрінете на імператорському весіллі генерала Маркова, передайте від мене вітання.
— Маркова на весіллі? — розсміялася Вей. — Хто ж його туди пустить.
Грудень 2016 року